Пишний, гордий, славний паничу!
Славний паничу, добрий Іване!
Молод же ти в військо ходити.
Є в нього ненька, ненька рідненька;
Як виправляла, то научала:
«Синку ж мій, синку, синку Іванку!
Ой як підеш молод до війська,
Да не вихвачуйся з-поперед війська,
Не зоставайся да позад війська,
Держися війська все середнього».
А він же неньки да й не послухав:
Скоро на коника впав, половину війська стяв.
Вибив города-Царигорода,
Турського царя зараз ізв’язав.
Ой в полі, полі, близько дороги,
Ой дай, боже!
Близько дороги намета стоїть,
А в тій наметі N… сидить.
А коло його все слуги його
Держать шапочки за околички.
«Чи сам пойдеш, чи й нас з[а]береш
Ік турецькому царю на войну?»
«І сам пойду, і вас заберу,
І вас заберу у Туре[чч]ину».
За річкою вогні горять,
Там татари полон ділять.
Село наше запалили
І багатство розграбили.
Стару неньку зарубали,
А миленьку в полон взяли.
А в долині бубни гудуть,
Бо на заріз людей ведуть:
Коло шиї аркан в’ється,
І по ногах ланцюг б’ється.
А я, бідний, з діточками
Піду лісом стежечками, -
Нехай йому із водою…
Ось-ось чайка надо мною.1
«Ой панове-молодці, відкіль ідете,
Да з якої стороночки, да що везете?»
«Ой пане гетьмане, були в бусурмана:
Багацько в чортяки всякого надбано!»
«А що ж ви, панове, чого там чували,
Якого видали, якого зібрали?»
«Що, пане гетьмане, по три смухи з бара[н]а,
Четверту, маленьку, з самого бусурмана».1
Ой Морозе ж, Морозенку,
Ой ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
А вся Україна плаче,
А не так же та Україна,
Ой як запорізьке військо.
Заплакала Морозиха,
А йдучи на місто.
«Ой не плач, не плач, Морозихо,
Об сиру землю не бийся,
Ходім з нами, з козаками,
Меду-горілки нап’ємся».
«О, то ж мені, та миле браття,
[Мед-горілка не п’ється, -]
Коло моїх ворітечок,
Так як син з ордою б’ється».
Ой нехай б’ється, рубається,
А він у тому кохається.
Ой буде биться ще й рубаться,
А то б орді не податься.
Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче!
За тобою, Морозенком, Україна плаче.
Не так тая Україна, як те горде військо…
Заплакала Морозиха, ідучи на місто.
«Годі, годі, Морозихо, по сині тужити;
Ходім з нами, козаками, меду-вина пити!»
«Чогось мені, милі браття, мед-вино не п’ється:
Ой десь то мій Морозенко да вже з турком б’ється!»
От з-за гори, із-за кручі горде військо виступає,
Посамперед Морозенко сивим конем виграває.
Склонив же він головоньку своєму коню на гривоньку:
«Бідна ж моя головонька, це чужая сторононька!»
А в нашого Морозенка червоная стрічка,
Де проїде Морозенко – кровавая річка.
За річкою, за лиманом покопані шанці…
Взяли, взяли Морозенка в неділеньку вранці.
Посадили Морозенка на тесовім стільці,
Зняли, зняли з Морозенка з черешів червонці.
Посадили Морозенка на жовтім пісочку,
Зняли, зняли з Морозенка кроваву сорочку.
Вони ж його ані били, ні в чверті рубали,
Тільки з його, молодого, живцем серце взяли.