Вогонь Другої світової війни, що змітав все на своєму шляху, залишив на все життя свій відбиток на мільйонах доль, даруючи одним забуття, а інших підносячи до небес на крилах натхнення безпрецедентних мужності і героїзму не дивлячись на всю гіркоту втрат.
Одним з тих, чиє життя потрапило в жорна цього страшного часу, був той, чиє ім’я згодом стане кінематографічним символом героїв війни – Леонід Биков.
Його війна почалася з прощання з рідними донецькими степами і будинком у Краматорську, коли в 1941-му сім’я втекла від німецької загрози на далекий холодний Алтай. Там в 1943-ому юний патріот, приписавши собі зайвих років, спробував вступити в евакуйовану з Ленінграда 2-ю льотну школу, але обман був розкритий, та й росту майбутньої знаменитості не вистачило для здійснення своєї мрії.
Друга безплідна спроба стати підкорювачем неба Леонідом Биковим була зроблена в 1945 році – у зв’язку із закінченням війни 2-у спецшколу льотчиків в Ленінграді попросту розформували. Так мрія не осоромити честь земляків, багато з яких будучи льотчиками склали свою голову на фронтах війни, в бою довівши свою відвагу, на все життя залишилася для нього лише мрією…
Але… отримана в Харківському театральному інституті освіта дала надію втілити свою мрію (хоча б на екрані) в знак пам’яті та данини пошани всім тим, хто не повернувся з полів війни.
Пройдуть роки, буде визнання публіки, сотні театральних постановок, зйомки в кіно… перш ніж затаєне в затишному куточку серця вийде на світ, коли спочатку спільними трудами з Євгеном Онопрієнко та Олександром Сацьким наприкінці 1960-х з’явиться сценарій фільму, а потім випадково в вагоні поїзда з вуст фронтовиків, котрі їхали на могилу своїх товаришів, він почув пісню, що стане свого роду гімном всого фільму – «Смуглявку».
Але втілити мрії в життя заважала, здавалося б, сама доля – то комісія не приймала сценарій через його «не героїчність», потім не надавали для зйомок необхідної льотної техніки… У 1972 році робота над фільмом все ж почалася, але неприємності і перепони супроводжували стрічку протягом усього творчого процесу. Від переживань за долю вистражданого дітища її режисеру і одному з головних акторів в одній особі раз за разом ставало погано, доводилося робити перерви в зйомках.
Все ж таки в 1974 році «У бій ідуть одні старики» (під такою назвою вийшов фільм) почав свій тріумфальний хід по екранах Країни Рад. Ось тільки ціною розплати за втілення на кінострічку мрії і колосальний успіх став перший серцевий напад Леоніда Бикова.
Пройдуть всього п’ять років і великого актора і режисера не стане, а його смерть породить безліч пліток і легенд, викликаних змістом його заповіту і дивними обставинами кончини. Але пам’ять про нього, як і «Смуглявка», яку співали і плакали над його могилою брати-актори залишаться в серцях поколінь. І кожен раз він буде опромінювати своєї немеркнучої усмішкою життя мільйонів, коли загориться блакитний екран з фільмом за його участі.