традиції

Дів-вечір або предвесілок. Українські весільні традиції

Опубліковано Виктория Шовчко 08-07-2020

Майже все приготовано, заручини відбулися для найважливішого кроку, який назавжди змінить життя молодят: домовленості дотримані, придане куплене, гості запрошені, їжа – на пічці. Залишається лічені передвесільні дні неодруженого життя та два головних передвінчальних обряди: розплітання коси і виготовлення гільця, обидва з яких проводилися у дів-вечір, який зазвичай намагалися провести у п’ятницю перед весіллям (зазвичай святкували в суботу чи неділю).

Бувало, що вінчання з якихось причин призначали на середу (про пару, яка одружувалась в цей день зазвичай в народі казали: “Прогуляли неділю”), тоді предвесілок переносився на вівторок і ніколи на понеділок, бо останній віщував не дуже щасливе подружнє життя. Причому українська традиція офіційно реєструвати шлюб по суботах (неділях) та середах зберігається і нині в більшості офіційних державних установ країни.

Читати далі »

Заручини. Українські весільні традиції

Опубліковано Виктория Шовчко 20-06-2020

Неофіційна згода на шлюб отримана, усі попередні питання між сватами узгоджені, настає час оголосити про своє майбутнє весільне щастя всьому світу. Настає час святкувати заручини задля закріплення офіційного статусу намірів, причому не тільки в суспільній свідомості, а й юридичному сенсі (як усна угода при свідках зі своїми правами та обов’язками).

Заручини (полюбини, хустки, рушники, сватанки) проходили через кілька днів після сватання в присутності святково вбраних батьків, сватів та чисельних родичів в будинку нареченої. З давніх-давен поганими для сватання днями вважаються середа та п’ятниця як пістні, що пророкує відсутність достатку для майбутньої сім’ї, а також не варто проводити церемонію в травні бо все подружнє життя молодята будуть одне з одним маятися. Крім того свати в домі дівчини не мають сідати до моменту закінчення офіційної частини церемонії, бо це служило знаменуванням, що майбутні дітки пари пізно ставатиме на ноги.

Читати далі »

Сватання. Українські весільні традиції

Опубліковано Виктория Шовчко 17-05-2020

Це саме вона, до зустрічі з якою він йшов усе своє свідоме життя, шукаючи в кожних дівочих очах, постаті чи легкій ході її тінь. Важкий перший життєвий вибір зроблено – вона десь поруч, але чи схоче пройти з ним все життя – ще й те питання, яке страшно спитати, а ще страшніше так і не вимовити.

Тому для місцевої рекогносцировки за давньою традицією спочатку хлопець засилав до хати своєї обраниці друзів-родичів, які мали отримати попередню відповідь. Саме від сватів (староста, посланець, говорун, дружко), як їх називають в народі, в деякій мірі залежала прихильність чи відмова сім’ї обраниці, тому до їх вибору ставилися дуже прискіпливо – це мали бути переконливі, балакучі, кмітливі та веселі хлопці, за старшого з яких зазвичай обирали одруженого чоловіка шановного, кмітливого та гострого на язик.

Читати далі »

Традиційне гуцульське жіноче вбрання

Опубліковано Виктория Шовчко 05-05-2020

Довгий шлях до краси починався зовсім не в затишній оселі гуцульської майстрині, а там – серед гірських долин, де росли коноплі серед дощів і теплих сонячних променів. Потім довгі зелені стеблині ще треба було зібрати, вимочити, стіпати, спрясти, змотати, прозолити, поснувати, виткати, відбілити… Лише коли тканина готова, можна приступати до шиття головної складової будь-якого традиційного українського вбрання – сорочки.

Ушиванки (довгі з утеплювальною підшивкою в нижній частині) та вишиванки (короткі) сорочки на Гуцульщині шилися з двох полотнищ домотканої конопляної тканини, які утворювали стан. До нього перпендикулярно вшивалися суцільні рукави, збирані вишивкою на манжеті та у верхній частині разом із плечовою частиною стану, що утворювало контур горловини. Для вишивання хрестиком або низанкою використовували однокольорові або поліхромний набір вовняних чи конопляних ниток білого, чорного, червоного, зеленого та жовтого кольорів.

Читати далі »

Українські хрестильні традиції

Опубліковано Виктория Шовчко 02-04-2020

Безпосередньо таїнство хрещення — то прерогатива церкви, як земного зв’язкового з Небесним царствієм, адже нюанси церковних традиції та молитов релігійні діячі знають до тонкощів. А ось поради щодо підготовки до таїнства та традицій з ним пов’язані від священнослужителів доволі скупі та не дуже рясніють подробицями окрім якомога ранішого хрещення (щоб Бог прийняв дитину під свою опіку), вибору гарних людей на кумів (у випадку передчасної смерті батьків вони мають замінити їх дитині) при їхній неодмінній приналежності до православ’я з неодмінною появою в храмі з натільним хрестом -ось мабуть і все.

У народі ж існує повір’я, що не можна відмовлятися бути батьками во Хресті бо це — зречення від Бога, але сама церква це заперечує, ґрунтуючись на твердженні, що вибір для людини має бути добровільним та свідомим, адже це — велика відповідальність перед Небом і перед людьми. А ще в народі існує думка, що друге таємне ім’я дитини може захистити її від злих сил та хвороб, тільки варто пам’ятати про хресне ім’я в молитвах та церковних обрядах — ім’я під яким людину знають в Царствії Небесному (тому церква радить називати і хрестити дитину єдиним православним ім’ям).

Читати далі »

Традиційні великодні розваги

Опубліковано Виктория Шовчко 06-03-2020

В ті давні часи, коли на українській землі ще не біло зброї масового розважального ураження під назвою телебачення та інтернет, розваги для дітей та дорослих були обумовлені розвитком фізичних та розумових здібностей персоналії, а їхні правила шліфувалися до ідеалу століттями В першу чергу направлені вони були в на виявлення сили, кмітливості, уваги, майстерності учасників та побудовані на дусі суперництва в одвічній жазі до лідерства. Світле свято Великодня від часів хрещення Русі-України вважалося одним з найбільш шановних, котре також символізувало собою початок справжньої, а не календарної весни з її теплом та початком нового життєвого циклу тому, тому традиційних розваг для нього було придумано вдосталь.

Звичайно ж головним теренами для змагання господинь були традиційні великодні страви — паска та крашанки (писанки). Рецепти пасок найбільших, найсмачніших, найм’якіших і найкрасивіших старанно зберігалися в сім’ї протягом багатьох поколінь і передавали від матері до доньки. Коли вся велика сім’я збиралася за святковим столом після свячення в церкві, то перш за все смакували великодній хліб кожної господині, а пізніше йшли селом чи містом, щоб після привітання обмінятися пасочками з друзями, знайомими, далекими родичами та подружками. Така соціальна активність мала свої наслідки — випікали пасочки у величезній кількості.

Читати далі »

Українська віденська кава

Опубліковано Виктория Шовчко 26-02-2020

Уславлений в боях хоробрий потомним козак, який майже один врятував головний форпост імперії Габсбургів, вшанований багатьма почестями та званнями, але вписаний на сторінки історії як перший віденський бариста — доля часом буває великою пустункою, а вже в контексті цього згадуються його військові доблесті і заслуги.

Мабуть саме народження в галичанських Кульчицях, які подарували світові трьох гетьманів (Петра Конашевич-Сагайдачного, Марка Жмайло-Кульчицького, Павла Бута) передрікало Юрію славетну військово-політичну кар’єру. Хоча через брак інформації про початковий етап його життя та безліч легенд-слухів існує декілька суперечливих версій навіть його походження — так згідно головної він був потомним православним козаком, за іншою — родовим поляком, до того із вільного королівського Самбору, за третьою — взагалі серб із Замбору.

Читати далі »

Жіноча краса по-українськи

Опубліковано Виктория Шовчко 14-02-2020

Яскрава сукня, кожний з елементів якої старанно створювався власноруч довгими зимовими вечорами та ретельно підбирався один до одного, щоб стріти новий день в радісній впевненості своєї неповторності та досконалості — чи це не споконвічна жіноча жага, яку не можна задовольнити до кінця?

Звичайно ж кожне традиційне вбрання українки починалося з головного — довгої вишитої сорочки, яка за часів Русі могла бути самостійною сукнею. Зазвичай матеріалом для неї слугувало домоткане конопельне полотно, а прикрашалася – власноруч вишитими рясними орнаментами (геометричним, рослинним, зооморфним) по манжетах, рукавах, горловині, груді, подолу, а іноді і спині. Кольори могли бути буд-якими, наприклад Полтавщині притаманна вишивка “білим по білому”. При схожості крою вишиванок в різних частинах України, головною відміною на заході була відсутність ластівець під пахвами, що знайшло свої відгомін у більш скованих рухах танків цих регіонів. Головний же принцип їхнього створення “Перед людьми — не соромно, перед Богом — не страшно”.

Читати далі »

Український борщ

Опубліковано Виктория Шовчко 06-02-2020

Найулюбленіша, хоча деякі можуть і посперечатися, та найвідоміша українська національна страва борщ є в меню майже кожної місцевої господині. І хоча вік приготування за різними експертними оцінками рахується століттями (деякі стверджують, що більше п’яти), у кожної з них він неповторно-свій, особливий, приготований за старанно збереженим, передаваним від матері до доньки рецептом.

Дійство приготування борщу від купівлі всіх інгредієнтів до часу додавання кожного з них в процесі куховаріння — то майже магія. Мабуть саме тому борщ завжди в Україні подавали на номінальний обід, бо вважається, що душа небіжчика відлітає до небес разом з його ароматною парою. Тому блюдо це для українців сакральне, сповнене єднального сенсу між поколіннями, членами однієї родини, шановними гостями.

Читати далі »

Український великий стіл

Опубліковано Виктория Шовчко 20-01-2020

Українські побутові традиції існують багато-багато століть і передаються від матері до доньки для захисту родини на духовному рівні та довгого, щасливого, здорового життя всіх її членів. Їх виплекала сама українська історія в хитросплетінні дохристиянських вірувань та релігії, щоб закарбувати пам’ять пращурів в маленьких дрібницях.

Найсвятішою річчю української оселі був великий стіл, за яким збиралася вся родина увечері після важкого дня або в святкові дні. Завжди охайно прибраний із вишитою скатертиною — він був годувальником і окрасою будинку, “Божою долоню”. Саме тому стіл використовували лише для спільних сімейних трапез, і ніколи для приготування їжі (господиня поралася за меншим приставним столиком або козлинчиком біля лавки) або інших робіт окрім приготування хліба.

Читати далі »

Український транспорт преміум-класу

Опубліковано Виктория Шовчко 13-01-2020

Романтика безкраїх українських степів під чорним покривалом зоряного неба з повним місяцем і величними істуканами-охоронцями на вершинах курганів, під котрими сплять великі воїни минулого. Її повною груддю вдихнули вони, перші місцеві підприємці минулого, завдяки яким країна розквітала рік за роком, відіграючи все більше вагому роль на міжнародній європейській арені завдяки зміцненню торговельно-економічних зв’язків і пожвавленню товарообігу.

Недивно, що з давніх-давен і аж до кінця XIX століття чумацькі вози були основними перевізниками товарів та пасажирів по українських теренах, не дивлячись на вкрай низьку швидкість (до 30км на день при швидкості 2-3км/год) — чого варті лише цифри до вісімдесяти мільйонів пудів щорічних перевезень, до половини з яких складало золото українських полів, перевозячи до півтори тони вантажу за раз. Тільки на щорічний маріупольський ярмарок, що лежав на Чумацькому шляху, збиралося до півтори тисячі возів.

Читати далі »

Львів злачний

Опубліковано Виктория Шовчко 15-10-2019

Радянському суспільству при всій його нарочито-“правильній” офіційній ідеології були притаманні всі ті ж пороки та недоліки, які існували у всі часи при будь-якому соціально-політичному устрої держави. Їх відрізняло лише пихаті заперечування офіційної влади, яка, прикривши очі офіційно-сфальсифікованою статистикою статистикою, сама потурала формуванню тіньового суспільства під опікою силовиків.

Це тільки відносно чесні громадяни країни рад жили на зарплатню в 120 карбованців, стояли в довжелезних чергах за їжею, роками збирали на меблевий гарнітур з-під поли та билися за виживання, невзмозі вийти за ці рамки. А в цей час в розкішних ресторанах під звуки інструментальної музики існував зовсім інший світ – справжні господарі життя з кримінальної еліти шикарно витрачали свої “кровно зароблені” в блиску кришталевих світильників .

Читати далі »

Український віночок

Опубліковано Виктория Шовчко 02-10-2019

Символ сонця, світу і кругообігу всього сущого на землі. Традиції його плетіння, згідно найоптимістичнішими припущеннями істориків, налічують до трьох тисяч років і зобов’язані своїм існуванням великим шумерам – прабатькам української нації. У ті давні часи він з шестикутної зіркою в центрі служив уособленням богині Інанне, покровительки сімейного вогнища, врожаю, військової перемоги і правосуддя.

Зміна поколінь і релігійних вірувань мало вплинули на невід’ємну складову символу вічності (недарма вінок зображений на саркофазі Ярослава Мудрого), адже кожен його елемент ніс сакральний зміст, в якому назавжди закарбувався код української нації. Віночок був частиною традиційних церемоній від обрядових до ритуальних, кожен зі своїм видом плетіння (налічується більше сімдесяти видів) і підбором елементів (квіти, стрічки, нитки), який повинен був кодувати майбутнє для персони, що його носила на добро, багатство і щастя.

Читати далі »

Код української нації

Опубліковано Виктория Шовчко 14-08-2019

Національний одяг – це символ гордості самоідентифікації людей, об’єднаних однією історією. Він неповторна як інтонація оборотів рідної мови, які можна лише увібрати з молоком матері, але не завчити механічно. Тим більше коли на створення одного шедевру йдуть довгі-довгі години, дні, місяці.

Українські традиції вишивки на одязі історики вбачають в перших стежках, що скріпляли частини шкур перших людей. Хоча фактично підтвердженим на підставі археологічних знахідок в скіфських курганах і опису їхнього одягу Геродотом можна вік вишиванки оцінюється десь приблизно в дві з половиною тисячі років. Причому елементи орнаменту кочівників зустрічалися аж до XХ століття.

Читати далі »

Українці минулого очима іноземців. Освіта

Опубліковано Виктория Шовчко 25-07-2019

Про освіченість і аристократизм українського козацтва в Європі ходили легенди – дипломати-воїни знали по декілька іноземних мов, були присвячені в усі тонкощі європейської політики та етикету, які дотримувалися з педантичною пунктуальністю під час офіційних зустрічей. При обмірковуванні своїх справ, за оцінкою іноземних дипломатів, вони завжди мали на увазі загальне благо, за що посол імператора Рудольфа II в Запорізької Січі Еріх Лясота в 1594 році називає їх у своїй доповідній записці “європейськими лицарями”.

При цьому козацька республіка, де погляди висловлювалися вільно і краща думка опонента приймалася без опору, народжуючи в суперечці діамант істини, могла б зрівнятися за своєю славою зі Спартанською за рівнем організованості, демократії і культури, якби не одне але (на думку посла Венеції А. Веміна “Relazione dell origine del costumi dei Cosacchi”, 1650 рік), яким була любов до зеленого змія.

Читати далі »

Українські жіночі вбиральні традиції Волині і Полісся

Опубліковано Виктория Шовчко 08-07-2019

Найвідомішим національним українським брендом, який знають і люблять модниці в усьому світі, є звичайно ж вишиванка, що стала символом жіночої свободи і незалежності. Краса тонких візерунків, в яких зашиті таємничі письмена про минуле і майбутнє, в поєднанні із вишуканістю і різноманітністю малюнка полонять уяву, підкреслюючи індивідуальність.

Класична вишиванка Волині і Полісся представляла собою зшиту з двох широких частин домотканого полотна білу (рідше сіру) сорочку з широкими, зібраними на вузьку стрічку манжети рукавами пришитими через полики (вставки-перехоплення) та утягувальним шнурком по лінії вороту. Колірна гамма вишивки відповідала прийнятої в даному регіоні для жіночих виробів, але основний вважався червоний колір з домішкою чорної і синьої ниток.

Читати далі »

Хто він, львівський батяр

Опубліковано Виктория Шовчко 05-06-2019

Батярство – не професія і не рід діяльності, це стиль життя за неписаними законами вулиці проти діючої влади, що народився з нізвідки і пішов у нікуди, щоб залишити по собі легенди в романтичному ореолі борців за справедливість. Хоча починалося все далеко не так піднесено-культурно на львівських околицях середини XIX століття…

Замарстинів, Кульпарків, Байки і звичайно ж Личаків були їхньою рідною домівкою, що породила їх з чорної прірви нетрів. Вони були “королями” львівських вулиць, вирішуючи кому жити в страху, а кому вільно весело гуляти. Дрібний грабіж, розгульне життя, бійки і компанія прекрасних дам були їхнім кредо, адже не дарма саме слово “батяр”, яким вони самі себе гордовито називали з подачі невдалих австрійських копів, означає волоцюга, хуліган, гульвіса. Мало хто б хотіли зустрітися з одним з їх числа на безлюдній вулиці в темний час доби – справа могла обійтися від втраченого гаманця до серйозних травм в разі опору.

Читати далі »

Викуп нареченої. Українські весільні троадиції

Опубліковано Виктория Шовчко 13-05-2019

Одна з найвеселіших традицій, мабуть, самого урочистого моменту вступу у доросле, самостійне життя нової сім’ї пов’язана з меркантильним питанням викупу права на час і увагу майбутньої дружини у її рідних і подружок та втілена у жартівливо-розважальну форму. Вона сягає своїм корінням сивої давнини, коли персональне спілкування (нижніх шарів суспільства – у зв’язку із зайнятістю хлібом насущним, вищих – обумовлювалося умовностями етикету) у всіх шарах суспільства варто було незрівнянно більше, а ніж зараз.

І так все попередні процедури від сватання до випічки весільного короваю закінчувалися, настав довгоочікуваний день щасливого свята з легким нальотом смутку, але щоб отримати бажану наречену майбутньому чоловікові ще треба зробити останній крок. Урочиста процесія нареченого направлялася до будинку нареченої, але шлях їй перетинали різними перешкодами (від символічних стрічок до прозових колод), через які можна було пройти лише заплативши данину викупщикам з числа родичів і друзів молодий. Торги від імені молодого вели друг або друзі, сам він брав участь у дійстві лише в якості статиста.

Читати далі »

Син небес

Опубліковано Виктория Шовчко 28-04-2019

Зачіска – буденна повсякденність для кожного. Унікальна або пересічна – вона частина іміджу і відображення особистості її носія. Хоча з давніх-давен у волосся закладався сакральний сенс, і одні вважали їх захистом від злих духів як шумери, які навіть споруджували перуки для позбавлених рослинності, інші, як греки, а за ними і християни, пишні вихори асоціювали з нечистою силою і всіма засобами намагалися від них позбутися.

І як в цьому контексті не згадати символ українського козацтва – чуб або чуприну, який служив сполучною ланкою між українським праминулим та майбутнім. Адже перші малюнки з такою характерною зачіскою зустрічаються ще на мамонтової кістки віком сімнадцяти тисяч років знайденій на Мізинській стоянці Сіверщини (Чернігівська область).

Читати далі »

Український весільний коровай

Опубліковано Виктория Шовчко 03-04-2019

Весільний коровай в Україні завжди вважався символ успішності, благополуччя і плодючості майбутньої молодої сім’ї. Саме тому до його приготування підходили з особливою ретельністю від запрошених коровайниць до кожної деталі його приготування, щоб молода увійшла в будинок чоловіка щастям на завжди.

Саме таємниче дійство, яке споконвіку наші предки наділяли магічною силою, починалося з ретельного підбору коровайниць. Для початку відбиралися лише жінки в першому щасливому шлюбі (вдів і розлучених не запрошували). Далі до претенденток пред’являлося вимога мати дитини або декількох дітей. Особливо щасливою вважалася прикмета, якщо в приготуванні весільного короваю брала участь “при надії” (вагітна). Вибір падав на найбільш щасливих у шлюбі хранительниц сімейного вогнища. Кількість їх варіювалося від семи і більше, при цьому за одними прикметами вважалося щасливим непарне число коровайниць, за іншими – парне (майбутня пара буде завжди разом). Часто в дійстві брали участь родичі з обох сторін в якості знака єднання сімей.

Читати далі »