міфологія

Чорнокнижник - насилач граду

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-09-2021

Цікавим залишається факт, що первинно «чорнокнижник» в українській міфології мав зовсім не логічне трактування, яке лінійно походить від слів «чорний» та «книга» – глибинний зміст слова в слов’янській міфології ховався у відгалуженні особливого роду чортів, які керують бунтівними душами, змушуючи останніх скидати на чимось завинили земні міста і селища град як покару, а ще насилати страшні, змітаючи все на своєму шляху смерчі.

А пов’язане це було з народними віруваннями в народження благословенного дощу для української землі в кришталевих водах озера Йик, що зховано в глибинах Чорних гір. Але часом недобрі люди задля влаштування голоду через посуху збираються купи на його берегах, читаючи вголос якихось таємничих чорних книжок. І перетворюється вода на лід, і гнівається Господь на цих злодіїв, кидаючи в них блискавки та перуни, що трощать ту кригу на малесенькі (а часом і не дуже) кавалки. Так замість посланих Всевишнім крапель дощу падають з небес градини. Саме тому в священний Йик не можна кидати каміння, бо Бог одразу почне гніватися.

Читати далі »

Чур мене, Чур

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-07-2021

Онук великого Сварога, творця всього сущого на Землі, кому як не йому було стати головним захисником войовничих воїнів добра і світла, аріїв? Саме йому, Чуру, належала честь справедливого розподілу територій між народами, тому його дерев’яні фігури встановлювали на кордонах слов’янських земель та палісадів, як підтвердження волі вищого божества та магічного захисту від нечистого. Для здобуття прихильності Небес до ідолів приносили щедрі дарунки колоссям пшениці, медом, молоком та фруктами.

Прадавні слов’яни так вірили в силу захисту Чура недоторканості особистих кордонів, що його уособлення в якості дерев’яної фігурки було ледь не в кожній хаті. Причому ставили її зазвичай центрі стола, який сам був центром організації кімнатного простору, щоб захист рівномірно розповсюджувався на всі боки господарства.

Читати далі »

Арідник чи анціяш, а сучасною - диявол

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-06-2021

Коли проб’є остання година для кожної людської душі, що жила на цій грішній земле з давніх-давен розпочнеться остання битва між добром і злом, де він буде очільником війська темряви. Його темні сили і зараз спокусами і слабкостями залучають в свій стрій нині живучих в сподіваннях на свою майбутню остаточну перемогу. У нього багато імен в українському фольклорі (арідник, анціяш, а по-християнські – антихріст), але за тисячею масок ховається лише одне всесвітнє зло.

В християнстві він з’являється в якості сяючого занепалого янгола, який захотіти стати рівним Богові, змія-спокусителя – первопричини гріхопадіння чи дракона, який разом з підбуреними янголами оголив свій меч проти війська небесного, а саме ім’я його, «антихрист», передбачає протиставлення та антагонізм Христу, що в українських народних говірках широко використовувалось для прокльонів та історій жахів накшталт про хлопця, що за якоїсь потреби вирішив виміряти пекло, а головний його господар здійняв свистом на пальцях такий гвалт, що все пекло трясло.

Читати далі »

Дух гір Щезник

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-04-2021

Він – поріддя глибоких прадавніх карпатських печер та один з найсильніших чортячої когорти. Зазвичай Щезник (Щезби – саме так, єдиним словом із спонукальним нахилом, як табуйоване ім’я одного з втілень того, кого не кликали) і є гори, тому народженим ними він примушений все життя проводити серед порослих смереками скель та продмухваних всіма вітрами полонин. Тут він всемогутній, а поза межами Карпат – слабкий наче немовля.

В народі кажуть, що у нього багато облич від надкрасивого парубка на ратицях (нечистим взагалі погано вдається відтворювати людські ноги) до страшної волохатої потвори зі свинячим рилом, а ще будь-який неживий предмет в Карпатах теж може вмить перетворитися на хранителя гірських таємниць, якщо торкнутися його без належної пошани.

Читати далі »

Непростий птах півень

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-04-2021

Мало хто з українських диких чи свійських птахів може поспоричатися з півнем за лідерство в народних повір’ях, легендах та переказах. Він – цар подвір’я та господар всієї домашньої худоби, не дивлячись на те, що вона перевищує його за габаритами часом в десяткі разів, бо двічи народженний (один раз в яйці, інший з яйця) він – володар двох світів. Красень-півень із червоною короною на голові, козацькими сережками в обох вухах і золотими шпорами на ногах, ну хто може кинути йому виклик?

В народному світогляді півень символізує народження нового дня, жар сонця та темряву небуття, а ще вогонь, войовничість та силу, іншими словами – саме життя від початку до останнього подиху. Саме тому в українських селах різати господаря двору (головний оберіг добробуту та миру оселі) почиталося за великий гріх та прирівнювалося до заклику зла, злиднів та смерті до хати.

Читати далі »

Потерчата - мертвонароджені немовлята

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-03-2021

Чому доля іноді так жорстока до тих, хто навіть не встиг побачити яскраве світло сонця, здихнути солодке повітря на повні легені, зробити бодай один ковток матусіного молока, або тільки перші дні почав пізнавати цей світ… Смерть дитини – це завжди величезна трагедія, а довгоочікуваного немовляти – взагалі подвійна. В народі кажуть, що души цих нехрещених діточок перетворюються на міфічних потерчат від «потеря» (страдчат – «страждати»), які застрягли між небом і землею, прикуті до матеріального світу відсутністю імені та вразливі до нечистого.

Вони ховаються в пошуках порятунку десь поміж тихих теплих плавнів річок, озер і ставів, бо чорти завжди десь поруч, полюють на безнівинні дитячі души. Тому зазвичай вони з’являються тільки в хиткій тиші сутінкової ночі і тільки з мерехтливим вогником в руках, щоб відлякати нечисть. Але для випадкового подорожнього те світло – небезпечний знак, бо прямуючи на нього можна потрапити у випадкову пастку затягнутої ряскою трясовини, наштрикнутися на вигнуту гілку чи впасти у прихований яр.

Читати далі »

Нитка - повелителька долі

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-02-2021

Доньки ночі вони в тиші потойбічного світу прядуть людські долі перебираючи своїми тонкими пальцями миті буття, вплітаючи радість і щастя, або навпаки – роблячи нитку життя грубою та шорсткою з великою кількістю перепонів та випробовувань. Їх в народі так і кличуть Нитками, побоюючись їхньої сили вмить обірвати людське життя чи-то перерізавши міфічну струну, що єднає душу з тілом, чи витягнувши всю кров з ліній-вен.

В своєму світі вони – майже сліпі (ледь бачить одне око), але зір їм і не треба в суцільній темряві небуття. Вони навпомацки плетуть людські нитки долі час від часу відпочиваючи в реальному світі у вигляді маленької комахи накшталт комара, крихітної миші або і зовсім безтілесних духів, які від малого розміру не стають більш безпечними. Бо головна розвага для них – безшумно причепитися серед ночі до випадкового подорожнього (на землі вони такі ж сліпі, як і в своєму світі) і висмоктати всю його силу-кров, так що на ранок вчора ще здорову людину знаходять мертвою з неясних причин.

Читати далі »

Українська школа чаклунів та магів

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-01-2021

Як кажуть давні легенди, десь на Черкащині серед лісової гущавини загублена заснована ще легендарним козаком Мамаєм українська школа чаклунства та магії «Яритник» (що означає чарівник). Ні, для пересічних громадян – то ліс як ліс знаний під назвою Чорний, а от для непростих людей – там і поле, і луки, і хатинки, і навіть церква…

Ось тільки побачити, а тим більше дістатися туди дано не всім – треба чи-то від природи мати магічні здібності, і тоді потойбічні сили допоможуть знайти шлях, мерехтливими вогниками виклавши його крізь гущавину та драговину (якщо новенький виявлявся зовсім юним, то хтось з старожилів Яритнику йшов повідомити рідних та просити їхнього благословіння на нявчання), або свого учня до школи приводив хтось з обізнаних, бо першого разу «навчений» нічого окрім лісу не бачив.

Читати далі »

Ворожки - володарки таємниць минулого і майбутнього

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-12-2020

Вони приходять в цей світ по волі невідомих сил, щоб надихнути чи занурити в прірву зневіри. Їм відкривають свої таємниці минуле і майбутнє, хоча власна доля захована від їхніх очей товстою чорнотою пелени незнання. У них багато імен ворожка, вороха, ворожея (чоловік – ворожбит), а в перших українських документах це слово згадуються в край негативному контексті по асоціації з ворожістю (грамота поборника християнства Володимира Мономаха до Олега Святославіча від 1096 року).

В народі існує дві протилежні думки щодо походження ворожок – одні стверджують, що ними стають після науки у наставниці цієї магічної науки, а їхні опоненти – що цей дар дається від народження. Хоча в стародавніх опусах навіть описаний ритуал добровільного переходу на той бік буття при обов’язковій вірі в Ісуса Христа: дев’ять днів провести в повному мовчанні з яйцем під лівою пахвою без вмивання та молитов, а через дев’ять днів з того яйця має з’явитися чортик, який і буде нашепочувати новій ворожці минуле і майбутнє у ліве вухо. При цьому свій дар перед смертю вона має віддати спадкоємиці, інакше – останні земні години пройдуть в страшних муках.

Читати далі »

Карачун - господар підземного царства

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-12-2020

Він дволикий Янус української міфології, непостійний та підступний в своїх нескінченних раптових перетвореннях. Він – добро у злі і зло в добрі. Несподівані жорсткі зміни (нема різниці позитивні чи негативні) – його рук справа. Тому перед його волею можна лише схиляти покірно голову і приймати як є. Він володар підземного царства, великий Карачун (в іншій інтерпретації «Корочун»).

Родом вірування у всесильного повелителя імовірно походять з прародителів тюркської, куманської та кипчацької культур, представники якої лишили для нащадків азово-чорноморського регіону чимало лексичного спадку. Науковці вважають, що дослівно «карачун» перекладається як «суцільна темрява», хоча пізніше московити перетворили його на «абсолютне зло», трактуючи як «кінець» та асоціюючи із раптовою смертю.

Читати далі »

Русалки - цариці підводного світу

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-11-2020

В швидкоплинних водах гірських річок Карпат чи Дніпра, в мірному плескоті азовських хвиль, в зеленій рясці чисельних озер та ставів, в темних пучинах Черномор’я вони – володарки підводного світу, які ласками, оманою та чарівними співам полонять чоловічу душу, утягнувши його тлінне тіло до свого царства назавжди. Чарівниці – русалки знані на українських теренах під рызними іменами: сирени, ласкотниці, святьохи, купавки, солохи.

В їхньому зеленому водяному всесвіті завжди панує мир і спокій – там не дують вітри, не гримить грім, не лякають страшними спалахами блискавки, і навіть коли хвилі на землі сягають небес, на дні життя йде своєю розміреною низкою, а русалки спокійно сплять в своїх гніздах зроблених з соломи та пір’я, що були вкрадені у селян на Зеленому тижні, чи може в підводних печерних палацах усіяних перлами, золотом та дорогоцінними каміннями.

Читати далі »

Заздрощі та злидні

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-09-2020

Їх не кликають, вони самі приходять чи їх підкидають злі люди, щоб позбутися або зробити капості тим, кого люто ненавидять. Вони приносять із собою бідність, нудження, хвороби, тугу та Лихо (не дарма ж вони його піддані) – заздрощі та злидні. Народжуються вони зі сліз та прокльонів господарів поцуплених речей, тому як шлейф супроводжують крадені речі, а потім оселяються лише в хаті, яку покинув домовик.

Виглядають вони як маленькі замурзані, нечесані, обдерті діди, які весь час скиглять та жаліються. Ці маленькі створіння потойбічного світу, які можуть вміститися навіть в глечику, одягнені в неохайне рване лахміття є підданими його величності Лиха, який тримає їх в чорному тілі спонукаючи на одвічні сварки та злість жалюгідні в своїй нікчемності. Зазвичай в помешканні вони обирають для себе затишні темні куточки – під столом, за пічкою, під лавкою.

Читати далі »

Господар морів та океанів Водяник

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-07-2020

Він не випускає із рук свій золотий тризуб, символ володарювання над всією земною живильною вологою, щоб мати змогу вмить доказати всьому світові свою силу, під якою тремтить земля і все живе навкруги. Інколи абриси його головної зброї можна навіть побачити у відблиску сонячних променів на водній гладі під заколискуючий плескіт рівних хвиль, коли його господар знаходиться в благодушному настрої та благоволінні до всесвіту.

Народний поголос малює водяника у вигляди підстаркуватого дядька чи сивого старця, зеленкувата шкіра якого фосфорує потойбічним сяйвом у блідому світі місяця, коли він з темних сирих глибин піднімається на поверхню, щоб трошки просушити своє довге волосся та бороду. Його навряд чи сплутаєш с простим смертним, адже зябра та плавці одразу видають жителя водних глибин, а трохи повільний погляд риб’ячих очей магнетизує та сковує рухи жертви.

Читати далі »

Повелитель граду Гонихмарник

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-06-2020

У нього багато імен: гонихмарник, градівник, тучник, градобурник, планітник… але одна сила, якій підкоряються суворі хмари. Чи-то людина, чи-то демон, але в будь-якому випадку непроста людина, чия душа під час сну відлітає у вирій для боротьби із негодою, керованою повітряними ворогами (здухачами, здувами, вітрованцями). Хоча за іншою версією життя їм подарували добрі повітряні змії для боротьби зі злом. Цікаво, що хмарник зустрічається навіть у Івана Франка, як людина із надздібностями, що може натягувати та відганяти градові хмари.

Неодмінним атрибутом, окрім вродженого вміння та навченості (знання спеціальних наговорів, молитов, обрядів), тучник мав при собі спеціальну палицю виготовлену з річного паростка, яким до того було розігнано кодло змій чи жаб. Він ставав проти хмари і, розмахуючи цією палицею, відводив біду від всієї навколишньої землі, яку могло охватити його око.

Читати далі »

Вовкулака - людинозвір

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-05-2020

Головне тотемне божество в звіриній подобі древніх слов’ян, з іменем якого пов’язують саме існування українського народу, звичайно не могло лишитися на задвірках забуття. Бо вовк, як символ сили, нескореності, свободи і єдності – найкраще уособлення справжньої української нації. Саме тому перевертні або вовкулаки з давніх давен були невід’ємною частиною українського епосу і як головні герої фігурують в багатьох літературних творах українських майстрів слова від Тараса Шевченка до Панаса Мирного, хоча насправді про людей-вовків писали ще давньогрецький Геродот та давньоримський Вергілій.

Однак серед безкраїх українських степів образ вовкулаки набув своїх об’ємних рис від класифікації В. Давідюка до сучасного наукового обґрунтування, коли в цьому вбачають прогресуючу порфірію із змінами фізичного та психічного стану особистості на звіроподібну.

Читати далі »

Дніпровський чорт

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-05-2020

“Чорт його знає”, – і невдаха знизує плечима, “Біс поплутав”, – зажурено схиляє голову винуватець, “Нам хоч би й чорт, аби яйця ніс”, – хитро посміхається у вус козак-зимовчак в очікуванні бажаного результату – ці крилаті фрази і зараз широко використовують жителі Великого Лугу та Лівобережжя. Українцям з давніх-давен доводилось жити поруч з нечистим, як його називали за різні погані справи та каверзи, і якось прилаштовуватися до цього співіснування. Не дарма ж знаменитий кошовий Іван Сірко у виправдання за порушення міжнародних домовленостей виправдовувався: “Колиб і чорт, пане гетьмане, допомагав людям у крайньому їхньому бідацтві, то гидувати цим не годиться; бо кажуть люди: лихо і закон змінює”.

Кам’янисті Дніпровські пороги та Хортиця з їхніми плавнями, потаємними печерками та дуплистими вербами, що полощуть свої довгі гілочки у швидкий водиці – саме місце для того хто замислює недобре. Рибалки розповідають про бісів-“комишників” та чортів-“очеретяників”, які дуже люблять грати на сопілці – одну зіпсує, іншу виріже, а вночі лякають вудкарів рибиною, що зненацька лусне хвостом по борту, або криком на сполох птаха (особливо цим грішить болотна курка за що має прізвисько “чортова”). Буває почує сердешний рибалка стогін чи плач дитини, поспішає на допомогу і так заплутає, що цілий день з тих хащів не може вийти, а страждальця так і не знайде, як і не було.

Читати далі »

Характерник - чаклун українського війська

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-04-2020

Напів-боги чи напів-люди – вони одвічні хранителі української землі, життя яких на стільки переплелося з легендами, що через призму пройдешніх століть дуже важко відділити правду про них від вигадки. Прості і не дуже люди схиляли перед ними голови на знак великої шани замішаній на страху перед непоясненим, щоб передати їхню славу в переказах крізь багато поколінь. Але українська земля у всі часи дарувала і зараз продовжує своїм нерозумним дітям цих чаклунів, щоб вони рятували і берегли в найскрутніші часи. Характерники – міф і реальність.

Коли смерть на полі бою гуляє поруч, збираючи свої жнива, а кров ллється рікою лишитися в живих і не з’їхати з глузду допомагає лише віра в Бога, потойбічний світ, невідомі сили, які одних карають, інших – милують. Тому саме серед українського війська, яке у всі часи існувало на межі світів, народилося і зберігалося найбільше легенд та переказів про захисників-чаклунів, хоча саме слово “характерник” з’являється в літературних джерелах лише в XIX столітті.

Читати далі »

Нічниці — безсонні ночі немовлят

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-03-2020

Нічне безсоння дитини — то жахіття для кожної матусі, яке крає її серце кожною сльозинкою, що котиться по маленькій щоці, надривним плачем до гикавки, який не спинити ніжними дотиками та лагідними вмовами. Відсутність видимих причин зводить з розуму, виснажує до останньої краплини матінку і дитину — кажуть, що то чорна справа нічниц, душ за життя проклятих за відьмування та розпусту бездітних жінок.

З давніх-давен в Україні вірили, що ці неприкаяні демони мстяться за своє невдале земне життя та неприкаяність після нього. Вони шпиняють, смикають, щипають, лякають нещасне дитя, просочившись до хати через вікно чи двері разом вечірніми сутінками у вигляді птаха, кажана, черв’яка чи примари злої жінки з довгим волоссям у чорному вбранні. Вони невидимою тінню стоять біля узголів’я колиски або під нею, весь час дошкуляючи немовляті по злобі своєї души. А ще їм приписують викидання яєць та пташенят з гнізд за відсутності мами-пташки.

Читати далі »

Войовнича Слава

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-03-2020

Коли вона народжувалась на землі буйствувала справжня фантасмагорія — літали блискавки, гримів грім, вітер гнув дерева до землі, що віщувало народження великої богині, яка стане праматір’ю всіх слов’ян, їх покровителькою та натхненницею на тисячоліття вперед. Прекрасна жінка-птах (її ще зображають із здійнятими до небес руками) з величезною кількістю імен (Слава, Магура, Перуниця, Єдина, Блискавка, Птаха) і однією войовничою душею, бо в цьому грішному світі з давніх-давен все починається і закінчується брязкотом металу в боротьбі за волю рідної землі.

Вона була дружиною (за іншою версією улюбленою донькою) самого головного бога Перуна, під пильним оком котрого Київська держава русинів-воїнів народилася і щасливо існувала протягом століть. В золотих обладунках із оголеним мечем в руці Слава водночас була і головною рушійною силою палкої битви, гучною закличною піснею надихаючи воїнів до бою, а блиском вселяючи впевненість у перемозі в їхні серця, і сестрою милосердя, яка омивала рани, останнім поцілунком та ковтком живої води із свого золотого кубку відправляючи души полеглих у Вирій до райського саду блаженства.

Читати далі »

Доля - вона і є ти

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-01-2020

Вона — дух, вона — тінь, вона і є ти. Долю як двійника-мудрого охоронця небеса посилають людині з народження разом із молоком матері, передаючи на генному рівні код роду для подолання труднощів життєвого шляху. Часом її зображають у вигляді вродливої дівчини або доброї бабусі, якщо вона щаслива, часом — жебрачки в брудному лахмітті із злим лицем, якщо недобра.

Доля з’являється на цей світ разом із людиною, щоб допомогти їй знайти правильний напрямок на роздоріжжі життя. І якщо чоловік займається не своєю справою, робить неправильні речі, відхиляється від визначеного Доля посилає йому знаки, бо знає наперед як і що має трапитися, щоб в його житті панували лише щастя, мир та злагода. Насамперед гарний натяк — це незадоволеність результатом своїх деструктивних дій, яка крає серце, зводить з розуму.

Читати далі »

Лісовик - цар лісу

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-12-2019

Йому кориться все живе і неживе серед густої зелені лісів. Він той, хто одружений, але для продовження роду краде людських діточок. Його витівкам заблукалі в лісу зобов’язані своїми страхами. Господар лісових хащів – Лісовик.

Важко його з кимось сплутати – без брів, вій та лівого вуха, із мерехтливим зеленим вогником погляду, одягненого у звірячі шкіри та взуттям не на ту ногу, хоча побачити володаря лісу у всій красі можна лише крізь коняче вухо або спогляданням назад з-поміж ніг. Його зріст варіюється за бажанням від рівного найвищому дереву в окрузі до маленького, коли можна сховатися під листочком суниці. І як у більшості потойбічних представників у нього не має тіні.

Читати далі »

Домовик - охоронець роду

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-11-2019

З давніх-давен люди вірили, що у кожної родини є свій зберігач, що піклується про всіх членів родини від старого до малого та дбає про затишок сімейної оселі. Спочатку його ототожнювали із певними травами, пізніше – свійськими тваринами, а потім в народний епос впевненою ходою увійшов домовик (інші ім’я: домовий, домашній дід, хатник, охоронець).

Добрим духом оселі ставав після смерті засновник роду, тому вважається, що народжуються вони старими дідами, а помирають – немовлятами. У народі казали, що перший, хто переступить поріг нового будинку неодмінно помре, тому спочатку пускали кицю, а потім заходив найстаріший член родини. Крім того сила невидимого господаря дому залежить від ступеню дружності стосунків та кохання в сім’ї – чим вони міцніші, тим добріший і більш хазяйновитий домовик.

Читати далі »

Вихор - той, хто живе у скелі

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-11-2019

Колись він жив на небесах поруч з іншими янголами, насолоджувався райським буттям, допоки не прогнівав Бога своїм гріхом, в покарання за що йому було відрубано одне крило і скинуто на землю. В злобі своїй перетворившись на служаку нечистої, Вихор оселяється в глибоких гірських ущелинах, щоб літати над нависною землею і шкодити людям раптовими сильними закрутами вітру свого єдиного крила.

Однак побачити повелителя буревію можуть тільки зв’язкові з потойбічним світом, і то лише крізь домоткане конопляне полотно. Хоча і той, хто його бачив здригнеться від жаху – наче людина, але без живота – всі кішки видно, наче янгол, але з єдиним крилом, та й те – чорне.

Читати далі »

Вогник в темряві на ім'я Блуд

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-10-2019

Коли імла навкруги стає такою густою, що крізь неї не видно нічого на відстані помаху руки; коли на землі правлять бал темні сили, і здається, що ніч ніколи не скінчиться; коли зло на коротку мить перемагає добро, і здається, що сонце ніколи не зійде, душа завмирає від незрозумілого жаху і здригається від будь-якого шереху, а попереду чекає лише шлях. Інколи лише маленька блискавка світу рятує від божевілля, але то – омана…

Кажуть вогники, що мерехтять, ширяючи вночі вздовж шляхів в пошуках жертви – души самогубців та померлих не своєю смертю людей або тих, котрі при житті мали дві душі, але тільки одне ім’я при хрещенні. Це не чоловіки і не жінки, а безстатеві істоти. Загублені вони вештаються десь між небом та землею, чужі і там, і там до скінчення світу. А для розваги ведуть за собою нічних подорожніх, самі незнамо куди – тому їх і називають Блудом.

Читати далі »

Чугайстер - добрий дух лісу і гір

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-08-2019

Виключно український персонаж, якому немає аналогів у світовій міфології. У нього багато імен (дід, нічник, гай), а дослідники навіть вбачаю його зв’язок з чугами (сторожові козацькі вежі). Він як дух вітру грає на сопілці і танцює, не дивлячись на свій поважний вік так, що у його простих смертних партнерів не витримує взуття. Він захищає і оберігає, вчить і підбадьорює – дух лісу і гір Чугайстер.

Він такий старий, що не вимовляє багато звуків. Його сива борода і густа шевелюра, з під якої іноді проступають роги, падають на могутні плечі, а високий зріст дозволяє дістати зі сволока спеціально для нього приготований банош (кукурудзяна каша). Його нелюдська сила – така ж легенда як він сам, але вона є необхідністю для того, хто вибрав своїм покликанням захист лісорубів, пастухів і мисливців від спокуси мавок. На знак подяки за це люди, пам’ятаючи про беззубість старого, залишають для нього в лісах і горах бануш або кулешу, а якщо після повернення не знаходять їжі – радіють, бо це значить, що винищувач спокусниць приходив і зробив свою справу.

Читати далі »

Той, кого не кликали

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-06-2019

Головна домівка зла – людські серця з усіма їх слабкостями і пороками, але він – причина всіх бід і нещасть на землі, він – один з натовпу і невід’ємна його частина, він завжди тут, хоча його ніхто не кликав. І хоч зовні його не відрізниш від інших, але якщо добре придивитися, то часом побачиш тінь від рогів або жмут шерсті, що проглядає з накрохмаленого комірця, відбиток залишений копитом або поросячий п’ятак замість носа, а може почуєш тихе шелестіння помаху хвосту.

Зло в людському обличчі під личиною багатьох імен, щоб не привертати до хати (біда, дідько, ірод, сатана, нечистий, диявол, лукавий, рогатий, він, щезник, хвостатий, той) – його величність повелитель темряви – чорт, головний негативний персонаж української міфології.

Читати далі »

Зв'язкові потойбічного світу

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-05-2019

Напевно сама химерність тіней вікових карпатських смерек, які щомиті змінюють свої контури, і шепіт із завиванням вітрів часу у вузьких гірських протоках розташовують до польоту нестримної фантазії з присмаком містики, породжуючи на світ химерних істот добрих і злих в своєму впливі на світ людський.

Але для віруючих спілкування з ними на пряму щастя практично недоступне в цьому світі, тому разом з потойбічним небеса послали і провідників. Люди як люди, але “Непрості” або “Мудрі” – чаклун маминої подруги, бабка твого друга, сусід твоєї куми, знахарка з сусіднього села… Вони ніде і всюди. Відповідно до класичної теорії народних вірувань ділилися всі вони на добрих і поганих – до перших відносяться знахарі, ворожки і мальфари, а останніх – упиті і відьми.

Читати далі »

Наявки та перелестники. Духи карпатських гір

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-10-2017

Духи природи. Імен їх не злічити. Долю не пізнати. І у кожного народу вони свої. Добрі і злі – вони вічні як сам час для тих, хто вірить і незримі для скептиків. Давня українська земля з її безкрайніми степами, високими горами і глибокими морями – не виняток. Але особливо багато легенд і вірувань про духів в непрохідних хащах Карпатських.

Одними з найпрекрасніших зовні творінь потойбічного світу при злий суті, про яких досі місцеві пошепки переказують моторошні історії про розбещення чоловіків, є наявки або по християнськи – бесиці. Зазвичай вони постають в образі предмета пристрасті чоловіка з тілом діви-спокусниці з довгим зеленим волоссям, ступаючи так, що жодна травинка під їх ніжками не ворухнеться, щоб обплутати його своїми мережами і звести з розуму. Кажуть, що бесиці – душі незаміжніх дівчат померлих насильницькою смертю, недокохавши на цій землі, які раз у раз повертаються для задоволення своєї нерозтраченої і незадоволеної пристрасті поки їх коханий не збожеволіє.

Читати далі »