Одна згадка імені Батия… І з’являється відчуття холодного вітру від коней, що проносяться повз щодуху, жаху від їх вершників – невблаганних диких кочівників, гірких сліз переможених. Скрізь, де ступала нога цього монгольського полководця залишалися лише спустошення і розорення, попіл і прах.
Не минула ця сумна доля і Закарпатські землі. Так воєвода Хустського замку, який відправився на допомогу своєму королю Белі IV, позбувся найдорожчого – дружина і спадкоємець були викрадені в монгольський полон. Відрадою батькові залишилася лише малолітня дочка Ріка, що заховалась у підвалах замку, та назви річок Тиса та Хустець нагадували про втрату.
На чужині дружина воєводи, Тиса, померла, а син, не забувши рідні місця, через двадцять років втік з полону в супроводі старця-мандрівника. Його повернення до стін Хустського замку збіглося з моментом нападу на Ріку дикого звіра в лісі поруч.
Рятуючи життя дівчини Хуснец в лютій сутичці вбиває нападника, а Ріка, помічаючи прикметну родиму пляма на плечі брата, кидається йому зі сльозами радості. Ось тільки свідком цієї сцени стає таємний шанувальник дівчата – каштелян замку, який доносить воєводі про присутність «татарина» на хустській землі.
У пилу кривавої помсти «татарина» вбивають, і лише після страти батько, почувши розповідь Ріки, розуміє свою непоправну помилку, а усвідомивши – встромляє гострий клинок собі в серце. А збожеволіла від горя дівчина кидається з усіх ніг у лісову гущавину, назавжди перетворившись на привид замку.
На згадку про цю трагічну історію залишилися лише назви місцевих річок Тиса, Ріка і Хустець та привид дівчини в сірих сутінках досвітнього туману.