Самими завзятими праведниками стають найзапекліші грішники і, часом, результат замолювання їх гріхів не припиняє захоплювати нащадків ще багато-багато століть.
Так собор на Святоюрській горі Львова, нехай і не зовсім той, який побачив сонячне світло в 1280 році, але все ж саме те святе місце, що не раз перетворювалося на порох невблаганним часом і відроджувалось людськими руками – приклад саме такого каяття.
І хоча немає документального підтвердження, але чутка, записана дослідником історії Львова Бартоломеєм Зиморовичем в XVII столітті, свідчить про будівництво собору святого Юра, до речі сказати другої кам’яної споруди Львова після фортеці на горі Горай, на місці печери відлюдника Василиска.
За переказами, в молоді літа Василиск здав військам татаро-монгол під проводом Бурундая спочатку Володимир-Волинський, а потім допоміг взяти Судомир. За це в похилі роки спокутою слугувало його добровільне одиночне ув’язнення на горі в природній печері без всяких відносин з зовнішнім світом для замолювання своїх гріхів.
Лише початок будівництва на сусідній горі князем Галицької Русі Левом Даниловичем фортеці Львів, змусило відлюдника звернутися, порушивши свою обітницю, до князя з закликом про будівництво на цьому місці храму, оточеного келіями, щоб він захистив нове місто від зазіхань ворогів.
Ось тільки не допомогло заступництво храму: Львів був захоплений військами польського короля Казимира ІІІ у 1349 році, але варто зауважити, що ченці Святоюрського храму тримали оборону навіть після здачі фортеці.