Картини — це кадр з життя, невловима мить, де немає місця змінам. Але чи така вже це застигла реальність? Часом картина живе своїм життям і образи на ній настільки реальні, що, деколи, здається, що картина рухається. Щоправда таке диво підвладне лише пензлю істинних талантів.
Ось і в Бердянському художньому музеї імені І. І. Бродського є «жива» норовиста конячка, яка скоса дивиться на відвідувачів, не бажаючи повертати свою білу в яблуках морду.
Якщо повільно, не відриваючи пильного погляду від темного з дротом ока коня, переходити вздовж протилежної стіни здається, що кінь спостерігаючи за вами, в той же час відвертається не бажаючи показувати свою добродушну морду.
Саме так знайшла відображення реальність в полотні Сергія Васильовича Животовского «Кінь»(1890), адже уперта конячка, позуючи, ніяк не бажала повертатися до художника передом, всі норовлячи показати свій круп.