В темряві лісових хащів чи серед жвавих вулиць сучасних міст живі мерці і мертві живі, святі і грішники в одній особі, вони — жили і будуть жити допоки сонце сходить над українською землею. Для одних це щастя, прожити тисячу різних життів, для інших — вічні пекельні муки раз у раз переживати смерті найближчих та найдорожчих серцю, зустрінутих на безкінечному шляху Часу. Нетлінні застрягли десь між двох світів, чи-то на покарання та спокуту своїх гріхів, чи на допоможу людям, приречені бути пороками та віщунами.
Ні, вони такими не народилися, за легендою в силу якихось нез’ясованих причин та обставин вони перетворилися на вічно живих в ту саму мить, коли-було готувалися зробити останній крок через поріг сметрі. Вони помирають і воскресають. Вбити нетлінного може лише такий самий, як він сам з касти безсмертних (схожі легенди існують і в інших культурах світу). Хоча в деяких джерелах — вони воскресають та існують лише вночі серед суцільної лісової імли, якої не торкається жоден промінчик світла, який для них значитиме погибель зверненням на попіл.
В прадавніх українських міфах стверджується, що вічно живі з’являються на світ як спокута за не говіння під час посту: начебто в момент, коли порушник під час помірності торкається забороненої їжі тваринного походження, остання перетворюється на гній (іншими словами «тлю»), і з’їлий її стає «нетлінним». За іншою версією: в тарілку неговійного падає нічний метелик «нетля», який і перетворює їжу на отруту безсмертя.
Східноукраїнський епос зберіг легенди, за якими всі вічно живі на світі мають єдиного далекого пращура на ім’я Карташ (Картош) чи Кардаш, який в жив десь на рубежі нашої ери і здобув покари від Небес за свою відмову в крайці хліба зверненому на жебрака янголу. Саме тому традиційно в Україні заборонено відмовляти прохачеві поїсти чи мандрівнику в даху над головою на ніч, як можливому небесному посланцю з метою перевірки праведності життя та вірності загальнолюдським цінностям сім’ї. Самі ж носії прізвища чи їхньої варіації Карташови, Кардаш’яни та інші, вважалися «непростими» людьми, хоч деякі вбачають тюркське коріння слова побратим (kardeşler) в походженні імені їхнього роду.
Вважається, що нетлінні можуть передбачати долю немовляти, яку їм перед самим народженням дитини нашіптують янголи, варто лише надвечір в переддень очікуваної появи малюка комусь з родини породіллі з дарунком прийти до них з подарунком (зазвичай хустка або рушник з паляницею та смаколиками) в обмін на передбачення долі майбутнього життя. І не залежно гарне передбачення чи погане, ні в якому випадку не можна гніватися чи ображати вісника, бо він — лише посланець, за образу якого прокляття ляже на весь рід.