Історія

Їх забороняли і дозволяли, визнавали і надавали анафемі, але в кінці кінців полюбили мільйони, сміючись над суспільством, в якому існують щоб не плакати над руїнами своїх мрії. Дух епохи зародження радянської держави в сатиричній формі поданий через призму пригодницького роману, екранізований в країні, сміх над владою якої був рівнозначний смертному вироку – це чи не найвища майстерність літературного творця. «Золоте теля» Ільфа і Петрова.

Їхні персонажі лише прізвищем Шмідта пов’язані з курортним містом на березі Бердянської затоки, але незрима нитка любові до безжурного Остапу та наївно-простакуватого Шурі спонукала лише побічно причетних до чуда прозового жанру бердянців на увічнення в камені тих, хто існує завдяки уяві і любові до літератури – навесні 2002 року напередодні святкування 175-ї річниці міста під покровом розлогих ясенів та кленів в парку поруч з музичною школою з’явився пам’ятник Дітям лейтенанта Шмідта.

Хоча спочатку місто сталеварів завдяки фразі «Коли ж ти приїхав з Маріуполя, де жив у нашій бабусі?» повинно було стати рідною домівкою для знаменитих персонажів Ільфа і Петрова, про що велися переговори директора Санкт-Петербурзького літературного музею Остапа Бендера з керівництвом Маріуполя, але не склалося…

З тієї пори виблискувальна на сонці золотом бронзова фарба пам’ятника, немов алегорія напускної самовпевненості шахраїв, що поділили молоду країну переможного комунізму між тридцятьма «синами» і чотирма «дочками» для отримання легкої наживи під прикриттям гучного імені, стала однією з візитних карток до того настільки велично- сумного куточка скорботи під ім’ям парк Шмідта.

Побудована на контрасті невимушеність і гротеск композиця Дітей Шмідта на ряду з трагічним погруддям того, в чиї сини автори записали життєрадісних шахраїв, привертає до себе увагу як місцевих обивателів, так і приїжджих туристів, пом’якшуючи фарби бердянської зеленої перлини до рівня, що личить поважному курортному місту.

Архітектура

Виконаний з бетону під нальотом бронзової фарби пам’ятник – творіння місцевого скульптора Микола Мироненко любовно названий народом «Третім будеш?», являє собою скульптурну композицію з Бендера і Балаганова, що невимушено сидять на двох стільцях, і третього, порожнього в очікуванні чи-то Паніковського, чи-то просто бажаючого приєднається до компанії за пивом «тільки для членів профспілки».

Фігури привільно розташованого в центрі Остапа з недбало покладеною на сусідній порожній стілець рукою, що лівою ногою притримує дорожній саквояж, і застиглого в півоберті до свого ватажка Шури з пивним кухлем у правій руці динамічно передають всю сутність літературних персонажів, під удаваною байдужістю і бравадою яких ховається недовіра до оточуючих (кожен судить по собі) і любов до солодкого життя без будь-яких зусиль.

Додаткова інформація

Місце розташування: Україна, Запорізька обл., м. Бердянськ, парк Шмідта.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е58 (М14) (Одеса – Миколаїв – Херсон – Нова Каховка – Мелітополь – Бердянськ – Маріуполь) до повороту на Бердянськ. У місті прямувати: пр. Східний – вул. Консульська – пр. Праці до перетину з вул. Університетською (кут парку ім. Шмідта).

Громадським транспортом на маршрутних таксі / залізницею до Бердянська, а потім в центр до парку ім. Шмідта, на розі якого з вул. Університетській розташований пам’ятник Дітям лейтенанта Шмідта.