Все це вже було: і ця війна з Московією, і звірства її катів під оманливою личиною армійського мундиру, і інформаційно-психологічна операція, і стерті з обличчя землі міста, і десятки тисяч закатованих просто за те, що вони — українці… А все тому що історія вчить, що нічому не вчить. Московити за весь час свого існування аж ні крапельки не змінилися; від буття золотоорднськими васалами до сьогодення — це лише звіряча ненависть до всього живого замішана на гримучій суміші гіперболізму імперських ідей про титульність московської нації (якої і на світі-то не існує), відсутності зачатків причинно-наслідкового аналізу, рабській покірності черговому самопроголошеному царьку-нікчемі, без будь-яких ознак прагнення свободи.
Однак, якщо з часів Середньовіччя звірства московитів дійшли лише у вигляді легенд та переказів з епізодичними згадуваннями у нечисельних документальних джерелах, то чим ближче до сучасності, тим більш детально зафіксована їхня звичайна ганебна практика ведення війни проти України з порушенням всіх етично-правових догм (цікаво, що вони абсолютно не змінилися до сьогодні).
Так вже під час Північної війни з листування європейських дипломатів простежується покроково весь набір тактичних інструментів Кремля, якими він намагався знищити Україну ще на початку XVIII століття (і так, в європейських офіційних міжнародних колах в той час існувало чітке розуміння, що козацька країна, спадкоємиця Київської Русі — самостійне і незалежне державницьке утворення, яке весь час захищається від нападок свого східного сусіда (Московського улусу), що намагається разом із стародавньою назвою чужої країни поцупити її історію, культуру та традиції для виправдання свого існування.
Взяти хоча №5 французької «Газетте» від 15 лютого 1709 року, в якій окремими пунктами згадуються звірства московитів, які знищували цілі українські поселення разом з усіма жителями. Головною ж причиною переходу Мазепи на бік шведського короля Карл ХII була названа не розповсюджена версія про зневіру козаків у підтримці Гетьманщини сатрапом Петром І, а фактичне знищення московитами головної ставки очільника Війська Запорізького в Батурині зі чисельними «смертями і знущаннями за дуже жахливих обставин».
В тій ж статті чітко прослідковується робота кремлівського ІПСО (інформаційно-психологічна операція) спрямованого на придушення волі до опору українців та введення в оману щодо військового становища запорожців їх військово-політичних союзників: московити посилено розпускали плітки про те, що козацькі загони знаходяться в оточенні, що через відсутність підтримки в народі вони відчувають гостру нестачу провіанту, що запорожці масово дезертують з-під прапорів гетьмана. Натомість отриманий редакцією лист з Волині від 7 грудня повністю спростував ці вигадані міфи ворога, адже в ньому інформувалося, що підтримка Мазепи серед українців та безпосередньо його підлеглих дуже висока, тому військо забезпечене всім необхідним більше потрібного, і звичайно ж не про яке оточення взагалі мови не йшло.
Відношення до московських «визволителів» (як вихідці з мокшанських багнюк полюбляють себе називати ще з тих прадавніх часів) гарно ілюструють витримки з листам від 18 листопада, який описує втечу українців наляканих жахіттями окупації «з тим, що могли взяти» світ за очі від кремлівських військ, аж за Бористен (річка Дніпро), лишивши свої домівки на розграбунок східним варварам в царських мундирах.
Новини з французької газети трьохсотрічної давнини, а писані наче сьогодні з тими ж наративами від ворога, тому що весь світ пройшов за цей час чисельні видозміни на шляху розвитку, толерантності та демократії, але не Московія, яка так і залишилася на першій сходинці свого розвитку, коли по болотах їхньої брудної річки вешталися агресивно-дикі племена езря та мокши.