Немає життя без кохання

Поділена на дві половинки древня твердиня львівської землі. Її історія за два століття пам’ятала багато печалей і радостей, але в положенні слуги двох панів вона опинилася вперше в 1511-ому, щоб через сім десятиліть підприємливий Ян Данилович на кошти першої дружини відреставрував одну половину Олеського замку, а другу – отримав як придане при одруженні на Софії Жолкевській, перетворивши в єдину розкішну фамільну резиденцію в ренесансному стилі.

Заповзятливий і честолюбний Ян, котрий через інтриги і розрахунок добився завидного положення в галицькому суспільстві, готував таку ж завидну долю і своїм дітям, щоб передати символ своєї могутності – виплекане його працями величне Олесько, але доля розпорядилася інакше…

А почалося все зі сватання до його дочки Марціани молодого шляхтича Адама Жолкевського, якому дівчина відповідала взаємністю. Шлюб за коханням не входив в плани деспотичного батька і був різко відкинутий у зв’язку зі скромним соціально-матеріальним становищем нареченого в один із зимових вечорів 1615-ого за картковим столом. Жолкевський, не витримавши краху своїх надій на щастя з коханою, як свідчить легенда, тут же схопився і пронизав себе мечем на очах у своєї обраниці та її батька.

Але на тому жорстоко серцевий Ян не зупинився – щоб стерти з пам’яті дочки все спогади про юнацьке кохання він наказав викинуть тіло Жолкевського в болото біля замку, і могили його не залишилося на землі, де нещасна Марціана могла б проливати свої дівочі сльози. З тих самих порт, як переказує чутки, в тиші довгих коридорів фортеці часом чується важке зітхання душі, що шукає спокою, і передзвін срібних гудзиків його кантуша.

У решти ж персонажів цієї драми долі склалися не дуже вдало – немов в покарання Ян втратив обох синів-спадкоємців (один помер в дитинстві, другий – загинув смертю хоробрих на полі битви з кримськими татарами), Марціана ж насильно одружена з магнатом Конуцпольським так і не знайшла земного щастя.

А що ж любов і справа всього життя Яна Даниловича? Під гербом Конецпольських (з 1647 року) Олеський замок, перлина ренесансної архітектури, перетворився практично на руїну – в залах, де ще було чути відгомін колишніх багатих гучних бенкетів і веселощів, гуляв лише вільний вітер та чулося ляскання пташиних крил. Він тихо вмирав слідом за своїм господарем і бачив сни про відродження у всій пишності королівського блиску.

01-12-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.