Мить між минулим та майбутнім

Одинокий силует вершника немов хисткий привид сірим серпанком проступає крізь снігову пелену хуртовини. Він мчить щодуху, залишаючи позаду кілометри дороги, втрачене щастя, колишнє життя… летить на крилах страху в невідомість, де є тільки рідні душі і чужа земля… біжить, щоб вже ніколи не повернутися назад в дитячу казку зі щасливим кінцем.

Сніговий вальс кружляє і кружляє в своїх обіймах людину і коня, що злилися воєдино, стираючи межу між минулим і майбутнім. Здається, що лише вчора теплі батьківські руки підкидали її до небес і дзвінкий мамин сміх гучно розкочувався по незліченних кімнатах їх палацу, а зараз в цілому світі є тільки холод, безкрайній степ і єдина віддана істота під сідлом.

У пам’яті один за одним, немов прощаючись з минулим, спалахують щасливі моменти: вона в шлюбній сукні з гулко стукаючим серцем йде під руку зі своїм красенем-судженим до вівтаря, прекрасний маєток з розкішним палацом на березі загати, диво народження первістка, перші прийняті пологи, радості маленьких домашніх клопотів, блиск великосвітських балів…

І сльози від сміху чи страху застять очі при спогаді як її кузен на грізний відгук гаданого тестя: “не буде мого благословення, поки земля не побіліє” засипав весь під’їзд до непривітного будинку нареченої цукром, а на ранок сани сватів вже від’їздили по білому солодкому “снігу” з похмурим батьковим дозволом на шлюб з Іваном…

Знову весь трагізм і жах моменту всієї своєю гостротою постає в уяві: хто б міг подумати, що їй – представниці найбагатшого в Україні магнатського роду з європейською славою цукрозаводчиків Терещенків доведеться переодягшись служницею бігти в ніч в одному платті, кинувши все на роздертя п’яних вседозволеністю представників нової червоної від крові влади, які вломилися в її будинок з гвинтівками напереваги в пошуках ненависної буржуазії і незліченних скарбів, а знайшли лише одну бідно вбрану жінку.

Минуле і майбутнє, кінь і втікачка, легенда і бувальщина все сплелося в тій страшній зимовій хурделиці 1918-ого, коли Наталя Терещенко-Уварова назавжди прощалася з рідною Україною. А десь там на далекому обрії вже займалася зоря її нового французького життя, де будуть розлучення, новий шлюб і довгі роки ностальгії за втраченим світом-казкою, де вона була принцесою.

10-09-2016 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Поділитися в FacebookДодати в TwitterДодати в Telegram

Коментування цієї статті закрите.