Історія
Годинник вінницької історії відлічить чимало часу з моменту появи перших пращурів українців на цій землі. Однією миттю промайнуть над нею тисячоліття і тисячоліття, перш ніж на міській мапі 1796 року, на великій садибній трикутній тоді ділянці в двох кварталах від адміністративного центру, з’явилися цяточки дерев’яної забудови, хоч коли саме і хто їх побудував – так і залишається таємницею за сімома печатками.
Лише десь на межі ХІХ та ХХ століть земельна ділянка на Єрусалимці отримує ідентифікованого власника, Арона Цукермана, який виконував відповідальну місію одного з місцевих ескулапів. Яка споруда тоді прикрашала собою цю частину Поштового провулку (імовірно назва отримана завдяки наявності тут до 1909-го поштової станції, що передбачить долю будівлі на сторіччя вперед) і чи була вона взагалі в наявності, залишається загадкою за відсутності документальних джерел.
За офіційною версією Цукерман залишався власником землі навпроти садиби Львовича і на початку спорудження нового двоповерхового особняку вздовж червоної лінії забудови з відступом у полісад в 1914 році, але в подальшому як його господарі в документах фігурують вже інші — Міська дума та місцевий архітектор Мойсей Аронович Ваксман (1884 – 1953), зміна статусу імовірно була пов’язана з початком Першої світової війни 1914 — 1918 років. До речі, саме останнього називають автором цього оригінального проекту в стилі українського модерну (хоч скептики і простежують в ньому руку головного вінницького зодчого, Григорія Артинова).
Причому вишукана новобудова вже по Князя Олега станом на 1916 рік так і залишалася у власності міста, якому належав перший поверх з поштово-телеграфною конторою, та одного з його архітекторів, сімейні апартаменти Ваксманів розташовувались на верхньому. Такий стан речей протривав не довго, всього кілька років, до московської окупації Вінниці 1920-ого.
З встановленням військової диктатури рад та впровадженої ними тотальної експропріації майнових прав всіх приватних та юридичних осіб, Шоколадний будинок (названий так за колір свого молочно-шоколадного тиньку) двадцять міжвоєнних років продовжував виконувати роль одного вінницького пункту зв’язку.
За підсумками розв’язаної Москвою та Берліном Другої світової війни, яка у всю свою руйнівну міць розвернулась на Вінниччині в 1941 — 1943-х, на три роки ці стіни за адресою провулок Чкалова №24 стали притулком для кривавих радянських катів з СМЕРШу та обласного управління НКВС, які полювали на всіх представників внутрішнього опору окупаційному московському режиму.
Після 1946 року Шоколадний будинок повернув собі свої соціально-громадянські функції центру зв’язку, а також на кілька десятиліть (до будівництва нової будівлі міськради) на верхньому поверсі надав прихисток «Союздруку». В якості поштамту він функціював до поновлення української незалежності 1991 року.
З 1992-ого колишня садиба Ваксманів, що на той за відсутності належної уваги до її поважного віку та історико-культурної цінності окупаційної радянської влади знаходилася в аварійному стані була звільнена від всіх своїх постояльців, протягом наступного десятиліття в умовах економічної кризи перших років незалежності переживши консерваційні роботи з облаштування міжповерхових перекриттів, демонтажу дизгармонуючих прибудов пізніших часів та лагодження покрівлі за сприяння головного орендаря в особі торгово-промислової палати. Подальшим роботам на заваді стала невизначеність офіційного статусу та підпорядкування, що тривало до передачі державою споруди вже в статусі пам’ятки архітектури місцевого значення на місцевий баланс в 2019-ому разом із земельною ділянкою в 6,81 соток, що подарувало надію на його повноцінне відродження.
Архітектура
Розташований в історичній забудові колишньої вінницької Єрусалимки Шоколадний будинок має характерний набір архітектурних прийомів українського модерну початку ХХ століття для створення унікального цілісного образу: багатооб’ємний асиметричний (що компенсує скромний набір декоративних акцентів) червоноцегляний тинькований периметр на мурованому фундаменті з глибокими льохами в південній його частині, перепади висоти та акцентований зовнішній кут.
Окрім масивних мазків у вигляді ризалітів парадного входу, зовнішнього кута, дворової частини та їхніх різнопланових вінчальних фронтонів (з люнетом в архівольті першого з них), дзеркального членування стінного простору лопатками з імпостним перехопленням, більш прискіпливий погляд розкриває тонкі деталі загального малюнку: ширинки підвіконного простору першого поверху, лише верхня лиштва із замковим каменем віконні отворів та коробовий архівольт з подвійним перехопленням — дверей, цегляна огорожа кутового балкону. Особливого шарму споруді надають плавний асиметричний різний малюнок вхідних дверей, барокові спливи-контрфорси кутового ризалиту прикрашені тригліфами та орнаментовані рослинним декором вставки ширинок та імпосту верхнього ярусу.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Симона Петлюри, 24.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р11 (Вінниця – Немирів – Ямпіль) або по трасі Е50 (М12) (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький). В місті головною, яка в тому числі проходить по Соборній. Далі – поворот в районі Центрального мосту на Магістратську, в першому кварталі перетину якої з вул. Симона Петлюри розташований Шоколадний будинок.
Громадським транспортом до Вінниці, а потім міським — до зупинки «Вул. Соборна» звідки пішки по вулицях Митрополита Могили — Червонохрестівській — Степана Бандери до колишньої садиби Ваксмана три квартали на північ.