Данина предкам, що тебе породили – один з найбільш непорушних канонів будь-якої людської спільноти, будь-якої релігії, будь-якої людини розумної. Але бувають обставини, коли порушуються вікові табу в ім’я продовження роду, в ім’я самого життя.
Війна – слово жаху, горя і сліз, перед яким меркнуть будь цивілізовані аргументи. Саме тоді на перший план виступає захист життя, і якщо мертві можуть внести свою лепту, то табу про недоторканність гробниць відступає на другий план, адже покаяння за цей тяжкий гріх спокутується кількістю врятованих живих душ.
Башта Зенона в Херсонесі – приклад саме такої жертви, яку принесло суспільство для захисту свого укладу і громадян свого міста, коли племена скіфів, як завжди раптово, з’явилися на його кордонах.
Найсильніший форпост південно-східній лини оборони поліса, зведений у II столітті до н.е., частково був створений з надгробних плит міського некрополя, що датуються одним – двома століттями раніше. Але сумні очі з надгробки «Портрет юнака» безмовно дали згоду на таку велику жертву, принесену в дар майбутнім поколінням.
І Херсонес вистояв. Великий Хронос відміряв йому ще цілих вісімнадцять століть життя з його злетами і падіннями, надіями і розчаруваннями…