Сучасний світ, можливо був би геть іншим, якщо б не милосердя одного українця: Великобританію б не очолив той, хто першим в Європі достойно прийняв бій проти могутнього ворога, і Друга світова закінчилась би з іншими результатами. Син наймита, доброволець Бурської війни, мандрівник, письменник-самоучка, радянський політв’язень … хто б міг подумати, що він, син звичайного теслі з полтавського села, назавжди впише золотими літерами своє ім’я, хоч і опосередковано, в світову і українську історію. Юрко Будяк.
Він був занадто малий, коли помер його батько-тесля, щоб перейняти його професію та досвід (хлопчику ледь виповнилося п’ять рочків). Тому свій шлях в житті Юркові довелося шукати самостійно: Катеринослав, Крим, Кавказ… де хлопчина брався за будь-яку оплачувану роботу від чабанства до аптекарства.
Але жага життя, яка так гостро відчувається на вістрі леза екстремальної ситуації, кликала за собою талановитого хлопчину (від з шістнадцяти почав друкуватися в українській переодиці). Найгарячішою точкою на планеті в той час були африканські Оранжева і Трансвааль, де дедалі більше розгорялося англо-бурське протистояння за володіння алмазними та золотими копальнями. Серед чисельних іноземних воїнів, що відгукнулися на заклик стати під їхні прапори голландських батьків-засновників республік, був і двадцятирічний простий український парубок на прізвище Будяк.
Завзятий та відважний скоро Юрко очолив бурський загін диверсантів, які розставляли англійцям всілякі пастки (пряме голандсько-англійське зіткнення унеможливлювали вогнева, вишкільна та чисельна перевага не на боці африканців). Ось якраз в одну з них і потрапив в листопаді 1899-ого бронепоїзд британців. Багато вояків загинули під час вибуху та сходу потяга з рейок, серед виживших полонених виявився молодик з блокнотом та ручкою, які окрім посвідчення «The Morning Post» були його єдиною зброєю, Вінстон Черчилль.
Майбутнього прем’єр-міністра королівства повстанці разом з іншими військовополоненими хотіли розстріляти прямо тут, біля поїзду, а особливо цінних – доправити до штабу з тією ж самою печальною перспективою. Але їхній український очільник розсудив по справедливості, зглянувшись над братом по літературному цеху, і наказав залишити Черчилля в таборі, що фактично врятувало останньому життя.
Нагода віддячити Юркові з’явилася у сера Вінстона вже наступного дня, коли англійці захопили бурський табір, з усього чисельного війська якого залишився лише Юрко завдяки заступництву свого вчорашнього врятованого бранця – його відпустили на всі чотири боки.
На тому пригоди українського хлопця не закінчилися: Туманний Альбіон, де вдячна сім’я Черчиллів пропонувала йому протекцію для вступу до Окфорду (не склалося), Північна Америка, Сингапур, Єгипет, Франція, Італія, Туреччина… За шість років він повернеться до рідних українських теренів, щоб випити гіркий залишок своєї долі до дна. Участь в лютневій революції 1905-ого, арешт та ув’язнення царською владою, Перша світова, більшовицький переворот, адміністрація Центральної Ради, московська червона окупація, переслідування за національною ознакою з безглуздими звинуваченнями.
Комуністи його-таки посадили на п’ять років в 1935-ому за контрреволюційну діяльність та зв’язки з українськими націоналістичними організаціями. Покарання він відбував Караганді, Ухті , Воркуті – це виснажило поета духовно та фізично. Сил на подальшу боротьбу у вирії розв’язаної Москвою та Берліном Другої світової війни у нього вже не залишилося, Юрко Будяк помер 1 лютого 1942-ого і був похований на Куренівському кладовищі Києва.