Історія
Грецька колонія Херсонес
Херсонес
Грецьким колоністам, які прибули з понтійської Гераклеї на кримське узбережжя в 529 – 528 році до н.е., зобов’язана своїм иснуванням перлина Чорного моря – велике місто, а тоді ще невелике поселення між бухтами нині носять ім’я Карантинній і Піщаної, Херсонес.
Завдяки працьовитості та наполегливості поселенців, як і їх далекоглядний військовій політиці, через століття це місто-держава підпорядкував собі всі південно-західне узбережжя Таврики (сучасний Крим) аж до нинішньої Євпаторії, а пізніше розширило сферу свого впливу і на схід шляхом завоювань і переговорів.
Основним напрямком діяльності Херсонеса в цей період були: морська торгівля (худоба, хутра, віск, мед), ремісництво (гончарне, ковальське, різьбяне), рибний промисел (видобуток і переробка), виноградарство, вирощування зернових, посередницькі фінансові операції (в тому числі карбування власних монет).
За формою правління, в період свого найбільшого розквіту, як і більша частина полісів-держав, Херсонес представляв собою демократичну республіку з елементами рабовласницького ладу (головний орган державного управління – збори всіх повнолітніх громадян чоловічої статі з виборними посадами).
Херсонес – складова Боспорської держави
Монетний двір Херсонеса
Загарбницька стратегія поліса, що розповсюджувалася в сферу інтересів Скіфії, в кінці кінців в ІІІ столітті до н.е. призвела до початку повномасштабних війн. Результатом же стала втрата Херсонесом самостійності в результаті звернення за військовою допомогою до понтийского царя Мітрідата VI Євпатора (121 – 63 до н.е.), що забезпечив в результаті військових дій повернення раніше втрачених земель.
Напрямок економічної діяльності населення поліса залишається тим самим, з тією лише відмінністю, що прибутки значно поменшали (значна частина йшла у скарбницю Понта (302 – 64 до н.е.), який вів безперервні війни за сфери впливу з Римською імперією (753 до н.е. . – 476).
Поменшало і свобод у громадян міста – втручання у справи поліса з боку понтійського царя обмежувало демократичний прийняття рішень з економічних і політичних питань.
Під протекторатом Римської імперії
Смерть Мітрідату VI Великого вносить свої корективи в життя херсонеситів – підняло голову підкорене і підпорядковане понтійським царем Боспорське царство (480 до н.е. – 530-е), яка пред’явила свої права на херсонесські землі.
Віддавши перевагу владі сильнішого Риму, в обмін місто отримує від Гая Юлія Цезаря (100 – 44 до н.е.) права вільної громади (46 до н.е.), військовий захист від зовнішніх посягань, не втручання у внутрішнє економічне та політичне життя. Боспорське царство з подачі того ж Риму, у підпорядкування якого воно перейшло з падінням Понта, було записано у військові союзники Херсонесу.
Західна базиліка Херсонесу
Політична влада в місті будується за принципом олігархічної республіки, де всі значні рішення приймалися обмеженим числом привілейованої еліти, наділеної особливими «правами римських громадян». І номінально залишаючись вільним міст, Херсонес, тим не менше, був підпорядкований Риму, який з кожним десятиліттям посилював свій вплив.
У період панування Римської імперії, котра тривала майже п’ять століть, місто отримало друге дихання: активно ведеться будівництво громадських та релігійних будівель, розвиваються ремесла, активізується торгівля. І хоча в ньому із самого початку немає постійного військового гарнізону, для частих військових акцій проти скіфів, саме Херсонес використовується як плацдарм для римських військ і флоту. А з приходом на постійне місце дислокації у місто римського легіону в ІІ столітті, активізується і військова забудова міста: зводиться цитадель, будується друга лінія фортечних стін, споруджуються підсобні приміщення для військових потреб (арсенал, склади), а так само житлові – для солдатів.
Завдяки таким активним підготовчим військовим діям Херсонес вистояв під час навали гунів (445 – 453) під проводом Аттіли (- 453), у той час як інші міста Північного Причорномор’я, що входили в сферу впливу Риму, впали.
Херсон Візантійський
Після перенесення столиці Римської імперії Костянтином Великим (272 – 337) у Константинополь (сучасний Стамбул), фактично почався поділ імперії на Західну і Східну (Візантію), яка в підсумку стала наступницею східних земель, об’єднаних однією релігією – християнством.
Житловий квартал Херсонесу
Херсонес, не дивлячись на появу перших християнських паломників в його володіннях ще в ІІІ столітті, приймає підданство Візантійської імперії (395 – 1453), як і її офіційну релігію, лише два століття по тому.
Візантійське царювання принесло Херсонесу процвітання і статус економічного і культурного центру Кримського півострова, отримавши статус «очей» імператора над кочовими племенами.
Імперія активно вкладала кошти в розвиток християнства, як єдиного об’єднуючого елемента багатоликого населення міста, для чого зводяться численні храми-базиліки та інші культові споруди.
Для поліпшення ж фортифікаційних позицій міста у перші два століття свого владування Візантія активно займалася оновленням і добудовою оборонних споруд. Бо перебуваючи у сфері інтересів чотирьох потужних держав (Київської Русі, Хазарії, Печенізького князівства і Половецького народу), Херсонес періодично піддавався нападам. Завдяки цим зусиллям взяти місто (на той момент під ім’ям Херсона – по-візантійськи, Корсуні – по-слов’янському) вдалося лише одного разу в 988 році великому київському князю Володимиру І Святославовичу (960 – 1015) і то лише після дев’ятимісячної облоги.
Таке сильне економічне становище Херсонеса зберігається доки була сильна Візантія, але з її занепадом (перший розділ імперії 1204 року) місто втрачає своє домінуюче становище в Криму.
Середньовіччя Херсонесу
Західна оборонна стіна Херсонесу
З приходом у кримські землі турків-сельджуків, а з ним і татаро-монгол, спустошливі набіги XIII століття привели місто до занепаду, чому так само сприяло зміщення торгових шляхів в східну частину Кримського півострова до новостворених генуезьких торгових факторій Чембало, Кафу, Солдайю (сучасні Балаклава, Феодосія, Судак відповідно).
Однак життя в стінах Херсона ще існує: громадські будівлі відновлюються, споруджуються невеликі храми у кожному кварталі (коштів на утримання величезних храмів не вистачає), ремонтуються оборонні стіни.
Генуезці, під контроль яких місто перейшло в XIV столітті, намагалися вдихнути життя в умираючий Херсон, але розорення, що принесли на лезі меча війська литовського князя Ольгерда (1296 – 1377) (після поразки Кримської, Перекопської та Ямбалуцкой татарських орд), звело ці спроби в 1363 році нанівець. А завершив розпочату ними роботу спадкоємець – литовський князь Вітовт (1350 – 1430) у 1397 році.
Перлина Таврики вмирає, поступово перетворюючись на рибальське село, жителі якого останніми покинули херсонесські стіни в середині XV століття.
Херсонес археологічний
Глиняний посуд Херсонесу
Повернення до життя руїн легендарного міста відбувається чотири століття потому, коли з попелу часу дбайливі руки археологів починають витягувати на сонячне світло німих свідків часу.
Перша археологічна експедиція була проведена в 1827 році плантером Чорноморського департаменту корабельних інженерів підпоручиком Карлом Крузе з подачі адмірала Чорноморського флоту Олексія Самойловича Грейга (1775 – 1845). Результатом її стало відродження з небуття трьох базиліки в центральній частині міста, одна з яких отримала ім’я свого першовідкривача, а на місці другої зараз височить собор Святого Володимира, зведений в 1861 році на місці передбачуваного хрещення великого князя київського Володимира І Святославича.
Археологи після тієї першої знакової експедиції вже не залишали джерело реліквій. Розкопки проводилися і проводяться тут з різною інтенсивністю в різні роки, прийнявши найбільш системний підхід у 80-х роках ХХ століття.
Після революції 1917 року Херсонес набуває статусу музею, на базі якого формується один з найбільших науково-дослідних археологічних центрів, в тому числі на території Херсонеського монастиря після його закриття в 1925 році.
У 1978 році Херсонес набуває статусу державного історико-археологічного заповідника, а через шістнадцять років – Національного заповідника. Зараз це перлина з двотисячолітньою історією щорічно дарує світові все нові і нові археологічні знахідки, відкриваючи таємницю давно минулих днів, а її експонати зберігаються в Ермітажі (Санкт-Петербург), Музеї образотворчих мистецтв імені Пушкіна (Москва), Історичному музеї (Москва).
Архітектура
Базиліка 1935 року в Херсонесі
Херсонес – симбіоз століть і культур, відображений у камені. Тут на великій території в 45 га між Карантинною (на заході) і Піщаною (на сході) бухтами розкидані пам’ятники різних епох: усередині міських стін, що досягали протяжності 3,5 км при товщині 3,5 – 4 м і висоті 8 – 10 м, вирувало життя грецької, потім римської, а після візантійської колонії, а з зовнішнього боку оборонних стін панувало тиша і спокій в царстві мертвих (некрополі).
Дві лінії оборонних стін, що захищали Херсонес з боку материка, з’єднувалися 8,4-метровим тунелем, який приховував за опускними гратами (катарактою) головні ворота міста.
Внутрішнє планування міста будувалося за гипподамовим принципом: поздовжні вулиці, в кількості шести (шириною 7,5 м), значно ширше поперечних (кількість – 30, ширина – 4,5 м). Житлові квартали, що складаються з 3 – 4 садиб з глухими зовнішніми стінами-парканами, були оснащені водопроводом і самоточною каналізацією.
Визначні пам’ятки
Грецька спадщина
Театр Херсонесу
Центральна площа (VI ст. до н.е.) (агора) – душа міста, де ще дві з половиною тисячі років тому на зборах вирішувалася доля міста, а храми богів, що її оточували, служили жителям захисниками від життєвих негараздів і злих помислів сусідів, де тихі мирні дні змінювалися приготуваннями до війни, а веселі святкування – похоронними церемоніями. Розташована в південно-східній частині Херсонеса по 1-й поздовжньій вулиці, частково зайнята Володимирським собором, вона була зосередженням політичного, економічного та релігійного життя міста.
Свою місію площа виконувала на всьому протязі існування Херсонесу з тією лише відмінністю, що храми античних богів з приходом християнства були замінені на сім християнських базилік (руїни двох з яких біля Володимирського собору видно і понині).
Античний Театр (IV ст. до н.е.) зліва від нинішнього центрального входу в археологічний заповідник, утворений дванадцятьма напівкруглими ярусами кам’яних лав по схилах природної балки, призначався для розваги 1800 – 2000 чоловік (за іншими відомостями 3000 – 3200). Двадцатітрехметровий напівкруглий майданчик для оркестру й танців (орхестра), внизу амфітеатру біля вирубаних у вапняку секторів глядацьких місць, замикає сцена (проскеніум).
Башта біля південних воріт Херсонеса
За часів скіфських війн театр припинив свою роботу, щоб воскреснути вже в якості гладіаторської арени у І столітті, а з приходом християнства і зовсім втратити своє значення, перетворившись спочатку на звалище, пізніше в міський квартал з двома храмами (руїни одного з них і зараз видно) і садибами.
Оборонна стіна (III ст. до н.е.) для захисту підступів до Херсонесу з найбільш вразливої південно-східної сторони була зведена без розчиновим способом з вапнякових блоків з мідними стержнями (піронами) з боку Дівочої висоти, що представляла найбільшу загрозу для захисників фортеці.
Митниця (казарма) (IV ст. до н.е.) – руїни прямокутної будівлі праворуч від центрального входу поряд з міськими воротами всередині другої лінії оборонних стін за первісним припущенням служили для розквартирування охоронного гарнізону, але згідно з останніми даними мала призначенням справляння мита з товарів, що приходили у Херсонес.
Башта Зенона (ІІІ ст. до н.е.) – головний форпост захисту на південному рубежі міста, що укріплювався і модернізовався на всьому протязі існування міста. Спочатку (в грецький період) її діаметр складав близько 8 м, але з вдосконаленням військової техніки і тактики військових дій в Х століття він досяг 23 м.
Башта Зенона в Херсонесі
Своє ж ім’я вежа, до речі сказати одна з найбільш збережених оборонних споруд, отримала на честь імператора візантійського Зенона (435 – 491), який проводив реконструкцію міських укріплень Херсонеса в V столітті, про що збереглася пам’ятна табличка.
Монетний двір (IV ст. до н.е.), розташований за театром близько середньовічного відділу музею, отримав свою назву завдяки знайденим у його підвальних приміщеннях, що вціліли після пожежі (знищила будівлю в III ст. до н.е.), бронзовим заготівлям для карбування монет, ливарному горну і шлаку. Пізніше тут була облаштована житлова садиба.
Раніше будівля мала замкнутий прямокутний периметр навколо критого двору, дах над яким тримався двадцятьма шістьма колонами. Зараз же можна побачити лише підвальну частину з двома драбинами, так як при спорудженні монастирських приміщень (зараз середньовічний відділ музею) виникла необхідність засипки залишкі будівлі.
Житлова садиба (III ст. до н.е.) – примітний лише рустом і стилем кладки, аналогічними манері будівництва підвалів монетного двору і нижнього рівня оборонних стін, прямокутний периметр у північно-східній частині Херсонеса.
Римські будівлі
Східна оборонна стіна і перібол Херсонесу
Цітадель (ІІ століття), що лежить між берегом Карантинної бухти, де розташовувався Херсонеський порт, і Вежею Зенона, яка захищала підступи до південних міських воріт, служила місцем дислокації римського гарнізону від вищого командування до рядових солдатів (включаючи всі підсобні приміщення: склади, кухню, лазні (терми)).
Оборонна стіна (протейхізма) (II століття), зведена з зовнішньої сторони раніше побудованих грецькими поселенцями стін, утворила коридор (перібол), що періодично перегороджувався вежами (лише у південно-східній частині вони кількісно досягали десяти). Це підвищило обороноздатність Херсонеса з допомогою ведення флангового обстрілу і зменшення площі для маневрів при взятті зовнішніх стін (супротивник був затиснутий у вузькому коридорі).
Водосховище (II століття) зліва від центрального входу до заповідника у внутрішній лінії оборонних стін складається з довгого прямокутного викладеного тесаним каменем басейну (28 м х 13,5 м), куди вода надходила по гончарних трубах довжиною 8 – 10 км з водних джерел поблизу Херсонеса. Від міського водосховища по розгалуженій мережі керамічних труб і вирубаних в скельній породі каналах, накритим плитами, вода надходила в колодязі на території садиб.
Підземний храм в Херсонесі
Підземний храм (мавзолей) (II століття) – хрестоподібне приміщення вирубане в скельній породі з двопрогінним ступінчастим входом, розташоване в південно-східній частині Херсонеса (від Володимирського собору у напрямку Карантинної бухти), над яким у VII столітті було споруджено каплицю (не збережена).
За одними припущеннями спочатку це був підвал для засолювання риби, пізніше переобладнаний у храм, за іншими – це приміщення, будучи підвалом одного з житлових будинків, служило усипальницею мощей святого з моменту початку розповсюдження християнства в цих землях (до переходу під владу Візантії).
Будинок винороба (початок III століття) розташований на другій поздовжній вулиці в одному кварталі від набережної – єдина виноробня, що виявлена на території міста. Примітно, що тут добре збереглися всі приміщення для виробництва вина: три давильних майданчика з жолобами для стоку, суслоприймачи, приміщення для підготовки, розливання і відстою готового продукту.
Візантійські сліди
Уваровська базиліка (V століття) розташована в самій північно-східній частині Херсонесу на високому березі Чорного моря, вона була знайдена в 1853 році при розкопках графа Олександра Сергійовича Уварова (1825 – 1884), отримавши його ім’я.
Уваровський комплекс в Херсонесі
Раніше вона входила в найбільший в Криму християнський комплекс, який, займаючи два квартали, включав в себе два храми, хрещальню, будинок архієпископа, двір з портиком і фонтаном, службові приміщення. Тринефна базиліка ж, будучи його основною і найбільшою складовою (50 м х 22 м), була багато прикрашена мозаїкою (підлогова частина південного нефа з геометричним малюнком збереглася) і мармуром (колони, що розділяють центральний і бічні нефі, по одинадцять з кожного боку, не збереглися).
Але море – нестримна стихія вже поглинула північний кут Уваровської базиліки і частину її аспіди, як і житлові квартали раніше межували з нею. Воно з кожним роком все більше підбивається до залишків колись самого величного храму Кримського півострова, руйнуючи берег у його підніжжя.
Базиліка 1935 року (IV століття), названа за датою свого другого народження (розкопки Г. Д. Белова), починала свій шлях у північній частині Херсонеса в одному кварталі від Будинку винороба як іудейська синагога, через століття перебудована в християнський храм, потім знову зруйнована і перебудована в Х столітті.
Трьохнефний символ Херсонеса, як і більшість інших християнських базилік міста, – прямокутна в плані будівля з напівкруглою апсидою (виступ) у східній частині розмірами 32,6 м х 18,5 м. Його стіни, тесані з білого вапняку, були прикрашені рослинно-тваринам фресочним орнаментів у поєднанні мозаїчних і мармурових плит підлоги. Нинішній вигляд Базиліка 1935 року придбала в кінці 50-х років ХХ століття після повернення на колишнє місце мармурових колон (1936) і відновлення стін між нефами і внутрішнім притвором (1958).
Базиліка в базиліці Херсонесу
Базиліка в базиліці (VI століття) – руїни двох храмів у західній частині Херсонесу, що розповідають сумну історію першого, зруйнованого землетрусом в Х столітті, і другого, знищеного пожежею в XIV, святих місць, які раніше несли світло і тепло в душі людей серед майстерного розпису стін і мозаїки підлог, екземпляри якої зараз представлені в піфосарії біля Володимирського собору.
Мала внутрішня базиліка з каплицею і усипальницею у нижньому ярусі була побудована всередині і з матеріалу великої: в хід пішли мармурові колони вагою 350 кг з різьбленими хрестами, тесані блоки, мозаїка.
Те що по крупицях намагаються відновити з небуття археологи, безжально руйнується вандалами – в 2007 році колони були повалені, після чого деякі з них переломилися.
Тринефна базиліка (VI століття), яка прикрашає площу Володимирського собору, – один з трьох храмів, який був знайдений при перших розкопках. Її периметр прикрашають залишки біломармурових колон, а колись прекрасне оздоблення тепер зберігається у виставкових залах музею.
Середньовічні будівлі
Храм з аркосоліями в Херсонесі
Храм з аркосоліямі (XII), побудований біля підніжжя Цитаделі, характерний своїми, арками, що збереглися крізь століття, над могилами-костницями (знайдено близько 400 поховань) знатних городян.
Каплиця (X) з збереженими притвором та кафедрою у кварталі на північний схід від Будинку винороба була однією з багатьох, що зводяться в кожному кварталі після землетрусу Х століття, бо в зв’язку з занепадом, коштів на відновлення великих храмів вже не вистачало. Під її розвантажувальними арками покояться останки знатних городян як і в Храмі з аркосоліямі.
Заїжджий двір (XII) з господарськими приміщеннями і стайнею на першому поверсі і кімнатами для постояльців – на другому, вимощений тесаним каменем, зберігає ще сліди колишньої бурхливого життя цього маленького світу, який був відгороджений від суєти великого міста високими стінами. Він займає практично півкварталу, виходячи торцем до Володимирського собору з боку моря.
Лазня (Х), що знаходиться в одному кварталі з Заїжджим двором, являє собою унікальну мережу взаємопов’язаних приміщень призначених для реалізації розробленої ще в ІІ столітті технології подачі гарячої води для обмивання і обігріву приміщень. Так у трьох приміщеннях громадської лазні Херсонесу були встановлені ванни (по одній у кожному), куди підігріта вода з розташованої поряд цистерни надходила по керамічних трубах, а обігрів здійснювався по підпільних і внутрістінних каналах з отворами за допомогою гарячого повітря.
Спадщина Російської імперії
Дзвін і квартал заїжджого двору в Херсонесі
Володимирській собор (1861 – 1892) був закладений над однією з базилік, знайдених при перших археологічних розкопках Крузе, на передбачуваному місці хрещення у 988 році великого князя київського Володимира Святославовича, звідки і пішло поширення християнства на Русі.
Розроблений Давидом Івановичем Гриммом (1823 – 1898) проект Собору у візантійському стилі настільки великий (периметр – 32,7 м х 41,6 м), що захопив частину акрополя (релігійного центру міста) та Центральної площі міста. У храмі висотою 34,6 м (з хрестом) вмістилися три церкви: в нижньому ярусі – Богородиці (освячена в 1888 році), у верхньому – Володимира (освячена в 1891 році) і Олександра Невського (освячена в 1892 році).
Богослужіння в храмі відновлено в 1992 році.
Дзвін відлитий з трофейних турецьких гармат в 1778 році на честь перемоги російських військ у Російсько-турецькій війні 1768 – 1774 років, за підсумком якої Крим був звільнений від протекторату Туреччини.
Храмова мозаїка в Херсонесі
Спочатку призначений для севастопольської церкви Святого Миколи в результаті чергової Російсько-турецької війни (1853 – 1856) він, як військовий трофей, був доставлений у Париж, де і перебував аж до 1913 року, коли був повернутий французькою владою і поставлений на своє нинішнє місце.
Експозиція
Відділ античної історії (1968 рік) , створений в одноповерховій будівлі позаду Театру, містить у собі експонати херсонесських знахідок від заснування міста до IV століття н.е. Тут можно побачити головний документ міста – присягу громадянина і фрагменти мозаїчної кладки храмів, портрет невідомого юнака в поліхромній техніці і надгробні плити з некрополів, глиняні винні судини і монети тієї епохи і ще багато-багато реліквій культу і побуту тієї епохи.
Будівля відділу середньовічної історії Херсонесу
Середньовічна експозиція (1981 рік) розташовується в колишніх монастирських приміщеннях (монастир закрито в 1925 році) на площі біля Монетного двору. Його експонати – це озброєння та ювелірні прикраси, символи влади та предмети культу, мармурові статуї і скляний посуд, і багато інших речей, що дають наочне уявлення про життя в середньовіччі як рядових, так і наділених необмеженою владою громадян Херсонесу.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, АР Крим, м. Севастополь, вул. Древня, 1.
Фільми, в яких задіяний заповідник: «Пригоди Буратіно», «Спецназ», «Любов на острові смерті», «Давнє життя Херсонесу», «Херсонес під покровом Хреста», «Херсонес. Час життя», «Смерть шпигунам 2».
Посилання
- Історичні факти. Доля дзвону Херсонеса Таврійського
- Історичні факти. Клятва херсонеситів
- Історичні факти. Мертві заради захисту живих
- Легенди. Дзвін бажань
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е 105 (М 26) (Орел – Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або М 18 (Сімферополь – Ялта – Севастополь) далі вул. Генерала Мельника – вул. Багрія – вул. Героїв Севастополя – вул. Вокзальна – вул. Портова – вул. Гоголя – вул. Комуністична – пр. Гагаріна до вул. Єрошенко або вул. Дмитра Ульянова, які спускаються до заповідника Херсонес.
Громадським транспортом до Севастополя (ж/д, авто – вокзали) потім до зупинки «Дмитра Ульянова», а потім спуститься до моря до заповідника Херсонес (10 – 15 хвилин).