Всесильний повелитель світу, який своєю милістю карає і милує, дарує та віднімає життя, радує та занурює в безпросвітну пітьму зневіри… Бог-Сонце, котрий править бал на українській землі півроку, а другу половину вона живе в його очікуванні. Не дивно, що на кожен місяць ярилиного цілковитого панування в українському народному календарі припадало мінімум одне свято, а то й більше. Не був виключенням і червень, 4 число якого було присвячене вшануванню літнього сонця чи Ярила Сильного, як його кликали в народі.
Традиція святкування Сонцева дня на самому початку літнього сезону, коли ярові сходи вже не тільки прокинулися, а й набрали достатньо сили, щоб господар зміг гідно оцінити свої перспективи на майбутнє, сягає сивої дохристиянської давнини.
Так згідно обрядової спадщини з самого рання господар мав «подивитися на жито», для чого на межі (часто на куті) поля на рушнику він лишав коровай, а сам відступав на кілька кроків, виглядаючи свого гостинця — чим вище була парость жита та з меншої відстані переставав проглядатися хлібець, тим кращі сподівання на врожай жита він плекав. А в давнину пращури цього дня після оцінки власних ярових сходів збиралися купи, щоб танками та піснями подякувати сонцю та закликати його не оминати своєю увагою їхню землю і на майбутнє.
Однак за традиційним українським дуалізмом окрім радості 4 червня традиційно в Україні мало і інший, темний зворотній бік, бо було також днем вшанування Змія Василіска, який палить все своїм руйнівним полум’ям, одним свистом назавжди зупиняє серця тварин та птахів, а поглядом – перетворює мить тому зелені трави і барвисті квіти на чорну нежить. Вважається, що цього дня, щоб не дратувати служителя нечистого, не варто ніц робити, особливо несприятливим день вважався для зачину будь-яких робіт («щоб не спалахнуло все навколо»). Для цього ж на пожертву йому різали чорного півня (бо як лишити того птаха живим — через сім років він знесе в гної яйце, з якого вилупиться новий цар-змій, том-то і яйця знесені цього дня не лишали сирими, а всі одразу варили).
Для повного усунення тої загрози (хтозна який ще півень з’явиться в господарстві) цього дня розкидали городом гній для підгодовки рослин (день цей ще звуть Митрофаном Гнойовиком за іменем християнського святого прийшлого на українську землю наприкінці І тисячоліття разом з новою релігією). Кажуть що це — чи не єдина справа, за яку не буде покари від Васеліска (» бо смердить, що аж змії тікають»).
А ще Ярило сильний приводить із собою свого сурмача, солодкоголосого соловейка, яким своїм співом сповіщає про його прихід разом з найжаданішою порою року. Вважається, як почути солов’їний спів цього дня чи побачити самого співака — дуже гарний знак, а як він оселиться поряд з хатою, то щастя та благополуччя – точно не оминуть її порогу.
І хоча загалом день був доволі пересічним відпочивальним, але його не оминула народна увага, лишивши нащадкам перестороги: плескання на Василіска по плечу — хвороби та неміч прибивати, від яких жоден знахар не позбавить; вживати алкоголь – то пити зі змієм (уп’єшся, але ніколи не переп’єш); пліткувати та сваритися — кликати в гості змієву дружину, язикату Хвеську; купатися в водоймах на Василіска- можна до нього потрапити в полон і не повернутися…
З погодних прикмет 4 червня: як туман чи роса – на гарну погоду; як дощ — ще тиждень дощитиме; мінлива погода — до мінливого місяця; безліч павуків та оводів — до гарних огірків; худоба норовить — до бурі; хмарно, але метелики з бджолами літають — дощу не буде; квітнуть фіалки та матіоли — на тепле літо.