Українці на стільки стала та ортодоксальна нація, що заповіданий пращурами життєвий уклад до дрібниць непохитно тримає тисячоліттями. Навіть українські канони краси майже не змінилися з плином часу. Ні, звичайно є прошарок прогресистів обох статей, які кидають виклик суспільству, але навіть вони після епатажу та виклику суспільству нерідко знов повертаються до натхнення споконвічних національних джерел. І якщо традиційно краса української жіночої статі всіх віків — довга коса, то у чоловіків — розкішні вуса-борода та чуб-оселедиць.
Підтвердженням того тисячі і тисячі українських сучасників, яких прикрашають гарно доглянуті вуса, бороди, стильні зачіски з пишними чубами та оселедцями. І хоча зараз мода на доглянуту рослинність на голові зветься «трендом», але насправді це — лише спадок тих, хто жив на цій землі п’ять тисяч років тому. Цьому історичному факту беззаперечними, закарбованим в камені підтвердженням є надкурганні пам’ятники Донеччини та Приазов’я прадавніх часів, знані в народі як «скіфські баби». Хоча як мінімум половину з них аж ніяк до жіночої статі віднести не можна, бо вони не тільки зображені в повних бойових обладунках, а ще й мають ті самі розкішні українські козацькі вуса та оселедець.
Недарма їхні нащадки і зараз віддають шану традиціям, адже за повір’ями, боги піднімають козака до Виру по смерті саме за той оселедець (хохолок, чуприну, чуб — пасма волосся на голеній голові від тім’ячка до лоба). Тому чим довшим він був, тим швидше син Сонця («хохол» буквально на давньослав’янській означав «воїн неба») повертався до своєї небесної домівки. Порушникам ж заповідей чуба носити не дозволялося, як і порушникам козацьких законів, найвищим актом ганьби яких було прилюдне його відрубання. Оселедця (пасма на тім’ячку) мали право носити взагалі лише уславлені в боях воїни.
Вуса ж завжди вважалися українцями символом чоловічої мужності, плодючості, статевої та життєвої сили. Догляду за цим атрибутом буд-якого поважного чоловіка в період його привабливості для представниць протилежної статі займав чимало в щоденному розпорядку українців. Охайно підстрижені, гарно вичесані, дбайливо змащені маслом та ретельно укладені вони вуса могли змусити не встояти будь-яке жіноче серце. Тому відрощувати вуса українські хлопці починали одразу, як над їхньою верхньою губою починав пробиватися юнацький пушок.
Довга огрядна борода в українській культурі традиційно ототожнювалася з божественною мудрістю, яка приходить лише з віком. Тому цей атрибут чоловічої поважності та досвіду був об’єктно притаманним лише великим богам та найшанованішим старці, як провідникам-носіям їхньої мудрості на землі. Повага до символу великої істини в Україні і зараз настільки велика, що понині Спасову бороду плетуть на Дожинки в якості магічного оберегу від злих сил протягом наступного сезону холодів, а частка його разом з останнім снопом — охороняють в той ж час оселю.
Українська магія твердить, що борода та вуса припинять росли, якщо чоловік зазирне в пічну діжку для хлібної закваски (бо доглядати її мала лиже господиня), а юнаків порушення цього правила взагалі могло перетворити назавжди на «євтуха» (позбавити чоловічої сили). А як на хрещення священик не помаже немовляткові підборіддя мирою — до в дорослому віці у хлопчика не ростимуть борода та вуса. Щоб знайти загублене — треба «зав’язати чорту бороду» (перев’язати мотузкою чи червоною ниткою ніжки столу зі словами: «Чорт, чорт, по жартував і досить!»). Як залишити «ночувати» непрядений кудель, то у «діда борода виросте», а як намочити — то «чорта приманити». «Лядська борода» — то чортова трава (та, що не хапається косою).
На зимові Святки «Коляда» (жінка із зробленою з прядва імітацією чоловічої бороди) під веселі співи у супроводі колядників завітала до кожної оселі, щоб перевірити скільки господиня наготувала собі матеріалу для ткацтва – якщо похвалить за старанність, то й в наступному році роботи буде не менше. В перший ж тиждень Великого посту таку саму бороду кріпили хлопчикові і возили на санчатах селом під соромні співи (на майбутній гарний врожай).
Борода фігурує в чисельних українських примовках та приказках, які дотепно підкреслюють ментальні ознаки чоловіка та лінії поведінки: про нерозумних: «Борода виросла як у старого, а розуму нема і за малого», «Борода велика, а розуму — ні на лико», «Борода по коліно, а розуму, як у дитини», «Борода виросла, та розуму не винесла»; про чванливих: «Борода, як у владики, а сумління як у шибеника», «Борода, як у пса, а зуби, як у собаки», про невтручання в чужі справи: «Вус, тихо сиди, як бороду голять»; потрапляння в складну ситуацію: «По бороді текло, до роту не потрапило»; переоцінка власних сил та можливостей: «Не хапай за бороду, бо одірветься, то ти ж і вб’єшся»; не настання ключового моменту: «Ще за бороду не піймали»; про шанованих: «Борода – честь, а вуса і у кота єсть»; про тих, хто пустився берега: «Сивина в голову, а чорт в бороду»; про парування: «Сніп з бородою, а козак з молодою», «В кого чорний вусок, тому риби шматок, а в кого сива борода, тому юшки шкода», «Хто з чорними бровами, йди за дровами, а хто з рудою бородою, йди за водою»; про відчайдух: «Голова в пір’ї, борода в клоччі, а душа в гайні»; про малі зрушення справи: «Мому татові вже стало легше: перше плював на землю, а зараз вже на бороду»; про марну справу: «Бороду сметаною намастив»; про незмінність людської натури: «Ліс зрубай, а все та ж борода залишиться».