Сивина – в бороду, біс – в ребро, це не обов’язково про сучасність… Адже у всі часи коханню всі віки були підвладні, бо хтось у свої двадцять — старий, а в когось і в вісімдесят душа молода. Хоча людський осуд та церква за століття гарно зробили свою справу, перетворивши щирість почуттів різновікового кохання на достойне осуду збочення.
Так, він був майже на пів-століття старший за неї, та й за церковними канонами їхній шлюб був неможливий через те, що вона була похресницею, хоч і був вже два роки вільним вдівцем. Іван Мазепа навіть в свої шістдесят п’ять мав стільки чоловічої харизми, що причарував шістнадцятирічну красуню Мотрону, молодшу доньку свого кума Василя Кочубея. І хоча останнім часом між гетьманом та його генеральним суддею зберігалися професійні зв’язки, колишньої особливої теплоти — вже не було, в тому числі не без посередньої участі гонорової та сварливої Кочубеївої дружини, Любові Федіровни (в дівоцтві Жученко).
Чи було справжнім кохання Мотрони до Івана Мазепи, чи вона шукала в ньому захист. повагу та турботу, якої не мала під батьківським дахом? Але полум’яні письма її до гетьмана пронизані пристрастю та ніжністю. Вдівець не залишився байдужим до такого спалаху почуттів юної чорнобривої красуні, зробив все як належить — заслав офіційних сватів…
От тільки ворожнеча Кочубеями вже вийшла на свій пік, і сватам «подали гарбуза», а так і не ставлу нареченою Мотрону батьки, а особливо мати, почала зживати зі світу. Та так, що дівчині вже несила було знаходитися в рідній домівці. Врешті-решт мати «для її ж користі» до відправляє свою доньку монастиря. Але справжня сильна, вольова та не по літах рішуча козачка – гідна дочка своєї матері, дорогою тікає до свого коханого всупереч всьому світові.
От тільки Мазепі не вистачило духу поламати коханій Мотрі життя, обвінчавшись без благословіння її батьків та всупереч церковним законам — він відсилає свою порхресницю домів. Закоханий до безтями гетьман ще потайки писав своїй Кочубеївні палки листи з визнаннями-вибаченнями: «… Ніколи ще на світі я так не кохав, як вас, і для мене було б щастя та радість, якби ви приїхали і жили б у мене, але я усвідомив, який кінець з того може вийти, особливо за такої злоби та єхидства ваших близьких…»
З поверненням під батьківський дах життя Мотрони і зовсім перетворилося на суцільне пекло, жорстока матір буквально морально розтоптувала її день за днем, в своїх листах до свого коханого Іванка дівчина зве її не інакше, як «мучителькою». А він натомість словами втішає, як може, хоч і єдиною порадою на крайній випадок був лише «монастир».
За намовляннями дружини Василь закидував листами Мазепу зі звинуваченнями в блуді з їхньою донькою, на що той цнотливо нагадував тому про втечу святої Варвари до пастухів з батьківського дому та прямо відписував: «… сам ти, видать, блудиш, слухаючи своєї гордовитої язикатої жінки, котру, як бачу, не вмієш стримувати. Справедлива приказка: де всім правує хвіст, там напевне голова блудить.»
Але старші Кочубеї ніяк не заспокоювалися, і гетьманських запевнень в платонічності їхніх з Мотроною стосунків не задовольнялися, затаївши злобу, що стала спонукальним мотивом помсти — це був перший крок на шляху до кінця генерального судді, він врешті-решт за свої інтриги проти Мазепи буде страчений.
А Мотрона, вже примусова заміжня за Чуйкевичем, продовжувала підтримувати свого Івана, навіть після його переходу на бік Швеції, за що разом з чоловіком була взята в полон московитами і заслана до Сибіру разом з чоловіком.