Був собі один дяк-грішник, бо мав слабкість – ходити до чужих молодиць. Але Бог не міг цього довго терпіти і зрештою покарав його.
А той дяк був ще й музикою – вмів неперевершено грати на скрипці. От якось уночі сидить він у однієї молодиці та грає їй на скрипці, аж раптом до хати заходить якийсь поважний пан. Став той пан просити дяка, щоб пішов він грати до нього на бал, і пообіцяв за це щедру винагороду. Музика погодився. Вийшов дяк із паном, сів у розкішну карету, і вони рушили.
Їхали вони, аж поки дісталися глухого лісу. Дивиться дяк – а серед хащі стоїть величезний, сяючий вогнями палац. Зайшли вони всередину, а там повно панів та панночок, і всі, як один, у чорне вбрані. Як тільки побачили гості музику, одразу стали благати, щоб він їм заграв. Спочатку дяка на славу пригостили – піднесли йому найвишуканіших страв та напоїв. Скрізь панували розкіш, веселощі та багатство, від яких у чоловіка аж дух перехопило. Наївшись і напившись, дяк сів за стіл і заграв на скрипці, а гості пустилися в шалений танок.
Проте дяк і не здогадувався, що то були не люди, а чорти, які завели його у свої тенета і хотіли забрати його грішну душу.
Коли вже мала надходити північ, музика раптово стихла, і нечисті перестали танцювати. Натомість вони дали дякові в руки рушницю і наказали стріляти у вікно. Але дали хитро: повернули дулом до нього, а прикладом до вікна. Проте на щастя дяка, він мав непорушний звичай завжди хреститися перед кожною важливою справою. От і цього разу він перехрестився, поцілував приклад і повернувся до вікна. Тільки-но приклав рушницю, аж бачить – у вікні стоїть хрест, а на ньому – розіп’ятий Ісус Христос, і з ран Його тече свята кров.
Побачивши це страшне й величне диво, дяк від жаху та усвідомлення свого гріха впав на землю без тями.
Прийшов він до тями аж наступного дня вранці, коли перші промені сонця пробилися крізь густий туман. Озирнувся дяк довкола – і вжахнувся. Ніякого палацу й близько не було. Сидів він посеред багнюки на купині в густому очереті, весь у багні та тхні. Глянув на те, чим учора ласував: замість вишуканих наїдків навколо лежали черепки, бите скло та кінське лайно. Заліз у кишеню, сподіваючись знайти обіцяне золото, але замість монет витягнув звичайні глиняні черепки.
Весь день дяк блукав лісом, заледве тримаючись на ногах від сорому та страху. Навіть лісові звірі, здавалося, обходили його стороною, а вітер у кронах дерев шепотів про його гріхи. Коли він нарешті дістався свого села, то першим ділом побіг не додому і не до чужих хат, а впав на коліна на порозі церкви, благаючи прощення. Свою скрипку, яка ледь не занапастила його душу, він сховав далеко на горищі й більше ніколи не брав до рук у нічний час.
Відтоді дяк став найсмиреннішою людиною в усій околиці: щиро молився, допомагав бідним і більше ніколи в житті не ходив по чужих молодицях, пам’ятаючи про ту страшну ніч та милість Господню, що врятувала його від самого пекла.1
1 На підставі записаної в Сїльци Б. від М. Шмуля 1900 році А. Веретельником.2
2 Паралелі:
-Драгоманов, Малоросійські преданія, стр. 52-54, ч. 19-20.
-Чубинський, Труды. І, стр. 186 і 190.
-Рудченко, Народн. южнор. сказки. І, стр. 74-77.
-Грінченко. Этногр. Матеріалы. Т. ІІ, стр. 57-58.
-Federowski, Lud białoruski. T. I., стр. 18-19.
-Чернигов. губ. Вѣдомости, 1854, ч. 17.
-Nowosielski, Lud ukraiński. T. II, стр. 38-41.