Звичайна сільська дитина Житомирщини з надзвичайною долею, яка вписала ім’я брусилівського хлопчика золотими літерами в аннали національної історії, а його книжки перетворила на настільних енциклопедій всіх дослідників культури та традицій українського народу. Митрополит Іларіон, знаний світові, як надзвичайно різнобічно обдарований український політик, історик, філолог, релігійник, літератор.. Іван Огієнко.
Народжений в Брусилові зразка 1882 року шостою дитиною селянської родини, без безбатченком з двох років… старанності, наполегливості та природного хисту Іванкові вистачило не тільки закінчити після місцевої чотирирічки фельдшерські курси, а й сили волі, щоб в двадцять один рік продовжити освіту в столичному університеті святого Володимира, склавши іспити в Острозькій гімназії. При чому він не просто отримав вишу освіту, встигаючи відвідувати знамениті «Семінарії» Перетца, а й професорський ступень з викладання історії української культури в своїй альма-матер.
В свої тридцять шість Огієнко, окрім викладання, встигає активно займатися політикою під час відновленої української незалежності зразка 1918-ого, увійшовши до лав Міністерства освіти Центральної Ради, через рік посівши міністерське крісло Української народної республіки з питань освіти та віри (саме йому належить заслуга наукового доведення права Української православної церкви на автокефалію та її дерусифікація), а після – два роки очолював Кам’янець-Подільський університет.
З програшем України у Визвольних змаганнях та московсько-польсько-румунсько-угорського поділу країни, Іван Іванович наприкінці 1920-ого емігрує спочатку до польського Тарнова, ще через чотири роки – переїздить до Львова, щоб викладати українську в місцевій вчительській семінарії, а потім ще за чотири — православне богословство на факультету Варшавського універу. Там ж, в столиці Польської республіки, в 1933-ому він організував журнал «Рідна мова», який живив українську душу в еміграції до початку Другої світової.
Звичайно, таке потрясіння, як війна та ще й з такими вкрай несправедливими підсумками (вся Україна опинилася під московською окупацією), не могло не вплинути на таку цілісну особистість, як Огієнка — поступово коло його інтересів змістилося в більш релегійно-творче русло, тим більше що на польському Соборі українських православних єпископів 1940 року його було обрано архієпископом Холмщини і Підляшшя (це вважається початком офіційного служіння Івана під церковним ім’ям отця Іларіона справі української православної церкві).
Три роки в швейцарській Лозанні після примусової німецької депортації духовенства з Холмщини в 1944-ому, і святий отець приймає канадське підданство. При чому авторитет його в діаспорному колі на новій батьківщині в лічені роки став на стільки потужним, що в 1951-ому він зайняв український православний престол Канади. Саме митрополиту Іларіону зобов’язані своєю розбудовою манітобський богословський факультет перетворений його турботами на Колегію апостола Андрія, чисельні наукові дослідження з культури, релігії, історії… України, результати яких розійшлися великими тиражами в українських колах по всьому світові (тільки його власного авторства вийшло друком більше сорока книг).
Літа давалися в ознаки, але попри хворобу останні два десятиліття митрополита Іларіона — мабуть один з найплідніших творчих періодів його життя, адже накопичений за життя багаж знань бурхливим потоком він виливав на папір, щоб закарбувати на віки великі і малі родзинки і таємниці українства. Не стало великого українця 29 березня 1972 року, він так і не побачив своєї коханої України вільною.