У ті давні часи, коли на планеті щосили вирували греко-перські війни, азовське і чорноморське узбережжя були об’єктом пильної уваги дослідників-географів Еллади як нових земель колонізації, яку стримували лише войовничі володарі цих земель – кочові племена скіфів.
Чудова, багата рослинністю і дичиною природа, не дивлячись на небезпеку зустрічі з їхніми володарями, вабили грецьких дослідників все далі і далі в глиб цих загадкових земель. Сам «батько історії» Геродот залишив про свою подорож до Скіфії чимало заміток з детальним описом її чудес, одним з яких був священний гай Гілея в низов’ях Борисфена (Дніпра).
Недарма цей плавневий ліс на лівому березі в заплаві повноводної річки був обраний прабатьками слов’ян для святилища Матері Богів, адже важко собі уявити більш захищене і важкодоступне місце: численні притоки, що перемежовувалися дубовими, кленовим, грабовими, липовими, осиковими, березовими гаями і піщаними косами служили надійними стражами на шляху непрошених гостей.
Їхні нащадки-слов’яни назвуть цю землю Олешшя (від слова «ліс»), як і місто в заплаві великої української ріки, вперше згадане в літописних документах 1084 року як невід’ємна частина Київської Русі. Століттями тут існувало поселення, назва якого згодом трансформувалося в Олешки, з тим щоб в 1711-му прихистити під своїм покровом центр низового козацтва знаменитої Запорізької Січі після розгрому російськими військами оплоту української свободи в гирлі Кам’янки.
Тисячолітня історія топоніма Олешківських земель, що породили однойменні унікальні піски і сосновий бір, була в одну мить перекреслена безжальною рукою радянської влади, що не знала законів творення, коли в 1928 році місту було дано нове ім’я на честь чергового ідейного діяча від партії Олександра Цюрупи – райцентр став називатися Цюрупинськом.
Але час і історія завжди все ставлять на свої місця, і на зорі нового третього тисячоліття древньому зберігачу української історії повернулася його первісна назва, з тим щоб продовжити ланцюг спадкоємства поколінь цієї землі.