Історія
Різне місце, час і склад, але одна незламна воля до свободи і непокірність будь-якій силі, навіть ціною власного життя, заради захисту рідної землі і овіяні всесвітньою славою у віках подвиги братства по духу, а не по крові – ось що таке коротенько Запорізька Січ.
У різний час її місцерозташування, чому сприяли самою природою піднесені дари у вигляді багатою дичиною захищеної місцевості на берегах повноводних річок, та володіння від донбаських степів до Чорного моря (території нинішніх Луганській, Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївської та Кіровоградської областей) значно змінювались. Серцем же волелюбного козацтва, звичайно ж був Дніпро з його дев’ятьма важкодоступними порогами і Великим Лугом, утворюючим безліч відокремлених островів та мисів.
І хоча у своїх документах польський історик Мартин Бельський (1495 – 1575) відносить перші відомості про укріпленні поселення вільних козаків до 1489 року, офіційною датою народження Запорізької Січі як військово-політичного центру вважається 1552 рік, коли на острові Мала Хортиця польський князь Дмитро Вишневецький прозваний «Байдою» (- 1564) заклав на особисті кошти дерев’яно-земляну фортецю.
Тієї першої фортеці судилося існувати всього п’ять років, за які її воїни зробили два вдалих походи проти кримчаків, і загинути від полум’я битви з турецько-татарським військами, що сприйняли укріплення поблизу своїх пасовищ як пряму військову загрозу. Так вже в 1557 році перша Січ, відома під ім’ям Хортицької, припинила своє існування.
Але ідея згуртованості заради виживання не залишила розуми і серця козаків – вже в 1560 році на острові Томаківка з’явилася нова фортеця, воїни якої у складі трьохсот чоловік в 1572 році присягнули на вірність королю Польщі, тим самим вносячи поділ козацтва на січовиків (самостійних) і реєстрових ( на службі). Вона була народжена щоб стати колискою повстання полковника Війська Запорозького Кшиштофа Косинського (1545 – 1593) проти польської шляхти, яке з перемінним успіхом тривало до загибелі ватажка під Черкасами. У тому ж році Томаківська Січ була зруйнована татарами.
Її наступницею стала споруджена в 1593 році нижче по Дніпру (біля злиття річок Чортомлик, Підпільна, Скарбна) фортеця на острові Базлавук, який був обраний у зв’язку з важкодоступністю місцевості – лимани, озера, ліс і зарості очерету робили її недоступною для ворожої кінноти. Звідси починало свої славні походи проти Отоманської Порти, Московського царства та Кримського ханства козацьке військо на чолі з Петром Сагайдачним (1582 – 1622) і Михайлом Дорошенком ( – 1 628).
Базавлуцькій запорізька фортеці судилося стати тим каменем кинутим у воду, звідки хвилями розкочувалися по українській землі наслідки народного гніву проти свавілля панування Речі Посполитої в кінці XVI – першій половині XVII століття. Северин Наливайко, Марко Жімайло, Тарас Федорович, Яків Острянин… – імена, які золотими літерами записані в українській історії як символ опору і непокори навіть ціною власного життя.
Після придушення останнього козацько-селянського повстання 1637 – 1638 років його оплот польськими військами був стертий з лиця землі, а ставка реєстрового козацтва, що налічувала за Куруківською угодою між козаками і польською владою від 1625 року шість полків загальною чисельністю до восьми тисяч чоловік, була перенесена на Микитин Ріг.
Укріплення на правому березі Дніпра біля древньої переправи стало колискою найзнаменитішого повстання козаків проти польської корони, який перетворився на національну визвольну війну і розтяглася на цілих дев’ять років. Її очолив обраний на Раді гетьман Богдан Хмельницький (1595 – 1657). Успішні бої, вміле лавірування в підводних водах східноєвропейської політики і високі цілі стали на первинному етапі запорукою широкої підтримки Хмельниччини серед українського населення Речі Посполитої.
З приводу серйозності ворога в особі Польського королівства та вразливості із заходу положення фортеці у 1652 році козацькою верхівкою було прийнято рішення про будівництво нової Запорізької Січі на мисі Чортомлик захищеному грузькими берегами семиріччя (підступи до півострову з боку суші надійно захищали шостій впадають у Дніпро місцевих річок).
На її вік випали: безславне закінчення Хмельниччини і переможний розгром столиці Кримського ханства в Бахчисараї, час Руїни та військові походи проти Московії в якості самостійної сторони конфлікту, а так само союзника шведсько-литовської коаліції. Останнє і послужило причиною знищення Чортомлицькій твердині в 1709 році каральною експедицією російського царського полковника Яковлєва.
У пошуках притулку від Московії козацька вольниця переміщалася все південніше і південніше по дніпровському руслу – в 1709 році біля древньої Каїрської переправи в гірлі річки Кам’янка була побудована однойменна фортеця. А двома роками пізніше за наказом все того ж Петра I і вона була знищена, змушуючи українське військо відступити на територію Кримського ханства в пониззі Дніпра.
Милістю кримського хана Давлета II Гірея (1648 – 1718) на виділених їм на Лівобережжі землях в районі відомого з часів Київської Русі поселення Олешки в 1711 році була утворена Олешківська Запорізька Січ, яка в тому ж році фактично виявилася повністю відрізаною від Гетьманщини під владою турецького султана згідно Прутського мирного договору і крокуючого за ним Константинопольського трактату. Згідно висунутим умовам військовому козацького табору наказувалося не тільки виплачувати велику кількість данини, заборонялося тримати гармати і обмежувалося ведення православних служб, а й належало брати участь у військових походах Порти.
Накопичені за роки існування на землях Отоманською Порти взаємні претензії настільки різних по культурному і релігійному положенню тимчасових союзників призвели до руйнування оплоту свобод в 1728 році. Каталізатором виступило втягування козачого військо у внутрішні кримськотатарські чвари між ханами Гіреями і посилення тиску на його права і свободи.
Тимчасово на шість років ставка повернулася на Кам’янку, а після в 1734 році з дозволу та під наглядом російської влади була заснована Нова Запорозька Січ на річці Підпільній в Великолузьких плавнях. За чотири десятиліття існування під протекторатом московських правителів козаки не раз брали участь у походах проти Туреччини і Кримського ханства, стаючи головною рушійною силою чергової війни. Так було і під час компанії 1735 – 1738, і під час Чорноморсько-Дунайської експедиції 1771 – 1773 років.
В «подяку» за роки вірної служби московська імператриця Катерина II (1729 – 1796) відплатила вольному братству знищенням і забороною на існування за їх волелюбність і боротьбу за інтереси українського народу. Червень 1775 року став, воістину, чорним для історії України – з ним на довгий сторіччя зникла надія в майбутнє.
Відродження ж Січ отримала в 2004 році на Хортиці вже в якості історико-культурного центру під егідою національного заповідника Хортиця. При цьому вона, хоч і значно поступається своїм прародителькам площею, включає в себе повністю всі ключові елементи устрою, так що дає повне уявлення про життя носіїв українських вольностей три століття тому.
Архітектура
Для будівництва своєї твердині козаки завжди вибирали самою природою захищене місце (острів або мис), зміцнюючи його глибокими ровами, земляними валами заввишки до десяти метрів і гострим частоколом до статусу рукотворної фортеці з багатоярусними дозорними вежами по периметру. Прилегла територія рясно оснащувалася вовчими ямами-пастками і гострими дерев’яними рогатками.
При всіх своїх своїх відмінностях традиційно Запорізька Січ була розділена на дві частини: Кош (табір і ставка гетьмана) і Передмістя, що забезпечувало нормальне його функціонування (забезпечення всіма необхідними предметами побуту, одягом, кіньми, зброєю і провіантом), проведення дозвілля і прийому гостей.
Серцем Коша була церква Покрова Богородиці з багатим внутрішнім оснащенням із золота, срібла і дорогоцінних каменів. Від неї променями розходилися курені розраховані на проживання 100 – 120 чоловік, які складалися з опалювальних сіней і безпосередньо житлової частини. З окремих будов слід зазначити січову канцелярію (сіни, кімната писаря і безпосередньо канцелярія), школу з вивченням слова Божого, читання, письма, гри на музичних інструментах та військової справи і пушкарню.
У другій половині XVIII століття у кошового отамана з’являється своя окрема хата в три кімнати (сіни, світлиця і опочивальня) з дорогими предметами побуту з різьбленої деревини, кераміки і шкіри.
Гасан-Баша (Передмістя) – укріплена примикаюча до Кошу територія, де знаходилися ринок, ремісничий хутір гончарів і ковалів, грецька хата (готель того часу) і шинки, була покликана забезпечити всі потреби військового табору.
Пам’ятки
Нинішній історико-культурний центр «Запорізька Січ» являє собою узагальнений образ, де на відносно невеликій ділянці за високим частоколом в оточенні редутів і валів представлені всі складові єдиного цілого. Так за в’їзною вежею зліва направо йдуть: січова школа, військова скарбниця, будинок кошового отамана, військова канцелярія, а праворуч: пороховий підвал, курінь, скарбниця куреня, пушкарня. Центром ж і домінантою всього комплексу комплексу служить церква Покрови Пресвятої Богородиці на головній площі.
Крім того в комплекс входять кілька характерних веж (В’їзна, над Дніпром, дзвіниця при виході в Передмістя) і кілька зрубів-виставкових залів з експозиціями «Традиційні промисли запорожців» та «Козак Мамай і трубка».
Додаткова інформація
Місце знаходження: Україна, Запорізька обл., м. Запоріжжя, о. Хртіца (північна частина).
Посилання
- Нотатки мандрівника. Острів Свободи на ім’я Хортиця
- Історичні персони. Богданов спадкоємець
- Історичні персони. Лукаві традиції українського політикуму
- Історичні персони. Народжена у Вишнівці
- Історичні персони. Страшна кара засновника Січи
- Історичні факти. І цар, і раб
- Історичні факти. Українці минулого очима іноземців. Освіта
- Етимологія. Наперсник Геродота
Як дістатися
По трасах Е105 (Харків – Запоріжжя – Мелітополь – Чонгар – Сімферополь) / Н08 (Дніпропетровськ – Запоріжжя) / Н23 (Кривий ріг – Нікополь – Запоріжжя) / р37 (Бердянськ – Запоріжжя) / Т08 03 (Маріуполь – Запоріжжя). У місті прямувати з Лівого берега: головною (Космічна – Леніна – Гребельна – Каширське шосе) через міст Преображенського або з Правого берега: бул. Вінтера (перед Дніпрогес) – кільце – вул. Таганська – Арочний міст на Хортицю, а потім в північно-східному напрямку до будівлі музею, біля якого знаходиться парковка, а потім – за дерев’яними стовпами-вказівниками.
Маршрутним таксі №50, прямуючим від пр. Металургів Запоріжжя до Музею козацтва на Хортиці. Далі 5 – 10 хвилин ходьби уздовж святилища мідного віку до Запорізької Січі.