Наприкінці ХIX століття на європейських просторах починається справжній туристичний бум. Побережні міста перетворюються на справжні центри паломництва для заможних громадян, які бажають поправити своє здоров’я за допомогою безцінних дарів природи: теплих сонячних променів, свіжого морського повітря і ніжного оксамиту піску. І хоча пристойність змушує лише крадькома ловити короткі миті єднання з природою, але бажаючих випробувати нові відчуття рік від року стає все більше. У той же час в медицині з’являється така нова течія як грязелікування. Так що Бердянськ з його унікальними природними даними виявився на гребені нової індустрії.
Міські пляжі з золотими розсипами піску і лікувально-омолоджуючі властивості його грязей незмінно вражали своїм ефектом всіх, хто випробував їх на собі. Але хто або що піднесло азовській перлині безцінні дари, які стали запорукою її благополуччя і процвітання в третьому тисячолітті, досі залишається загадкою.
Ось тільки ходить серед місцевих жителів одна легенда про ті часи, коли на землі ще не існувало міста Бердянськ, і українська національна ідея тільки-тільки піднімала голову за порогами Дніпра. Тоді в межиріччі Волги та Уралу з’явилася грізна сила як відгомін колишньої могутності Золотої Орди – Ногай Юрт.
І сила ногайців була велика, і багатств без рахунку, але знайшлася і на них управа – калмики відтискали їх все далі на південний схід, що призвело до переходу Малої Ногайської Орди під юрисдикцію Кримського ханства. Нелегко було колишньому повелителю розлучатися з владою і рідною землею, а ще більше засмучувала його втрата своїх незліченних багатств. Так що завантажив ногайский хан на один корабель все найцінніше, що у нього було, і відправився до свого володаря на уклін в пошуках кращої долі.
Однак у пустунки-долі на неправедно здобуті людським горем і сльозами скарби були свої плани… Розгнівався король морів, завирували азовські хвилі, небо розкололося навпіл, на ханське судно обрушилися ураганний вітер, палючі блискавки і нескінченні потоки дощу. Корабельні снасті рвалися одна за одною. Не витримав утлий притулок людських душ натиску стихій і перекинувся на бік неподалік Бердянської затоки, а хвилі підхопили і розсипали по дну морському незліченні багатства ординського повелителя. Судно ж назавжди поглинула чорна безодня.
Ці-то скарби щедрою рукою і віддає Азовське море всім бажаючим у вигляді золотого піску і цілющих грязей, даруючи здоров’я духу і тіла подалі від спокус мирських багатств.