Історія
Патріархальний курортний Бердянськ заколисаний в сонячної млості тихим шепотінням ласкавих прибережних азовських хвиль на зорі ХХ століття ще не знав, що залишилися лічені роки і українську землю покропить кров’ю сотень його жителів червоний комуністичний терор. А поки малиновий дзвін його церков зустрічає новий день, і три долі йдуть по життю своєю дорогою.
Духовна освіта і сан священнослужителя, в той час як на українській землі вже бушує атеїстичне безумство під кумачевими прапором, зване її послідовниками з країни рад революцією і громадянською війною 1917-1922 років.
Віктор Кіранов (1881 – 1942) був призначений настоятелем Вознесенського собору міста на березі Бердянської коси на початку 1920-х і шість років мужньо продовжував виконувати свою високу місію, незважаючи на початок атеістичного гоніння з боку нової радянської влади, поки його собор не розтанув разом з димом вибуху – більшовики почали свій масовий терор спадщини минулого. Після цього аж до свого арешту в 1937-му і засудження на вісім років батько Віктор служив настоятелем Покровської церкви і благочинним Бердянського округу.
Блискучий ерудований оратор з освітою Санкт-Петербурзької духовної академії за плечима, легко перемагаючий своїх малограмотних опонентів від революції в богословських суперечках, Михайло Богословський (1883 – 1940) до закриття в 1921-му викладав в Таврійській семінарії, а після був рукопокладений на ієрея Вознесенського собору. Проповідницька діяльність перший раз привела його за ґрати країни рад в 1924 році, другий – в страшному 1937-му, коли «преподобний отець Михайло» (як його називали в’язні) був засуджений на п’ять років таборів.
Народженого на південному березі Криму високоосвіченого (знання грецької, французької та медицини) Александра Ільєнкова (1896 – 1942) в післяреволюційні роки доля закинула на азовське узбережжя, де після закінчення семінарії він прийняв, не дивлячись на застереження близьких, священний сан в неспокійному 1924 році, за яким прямуватиме поневіряння по сільським закриваних владою одна за одною парафіям. Засуджено в числі інших представників духовенства в 1937-му.
Три долі пов’язав воєдино останній оплот Христа на бердянської землі – Покровська церква, до порога якої до 1937 року йшли священослужителі із зруйнованих храмів з усієї округи, знаходячи тут притулок і порятунок від голодної смерті, (три Новомученніков були останніми хранителями тліючих вогників християнського милосердя) і трагічна смерть в табірних катівнях смиренними, але не підкореними.
Коли впали релігійні заборони з набуттям Україною незалежності, дрімлюча в потаємних куточках серця пам’ять про великі діяння трьох бердянських священиків вийшла на світ Божий – у 2000 році вони були канонізовані.
А ще через три роки до 60 річниці звільнення від німецьких загарбників (17 вересня 2003 року) поряд з парком Шмідта в самому серці старого міста був відкритий маленький храм Новомучеників Бердянських, який став однією з іскор відродження духовності української нації після сімдесятирічного гніту червоного терору.
Архітектура
Масивна зімкнена покрівля в золотих зірках святих небес, що увінчана маленьким ліхтариком з ликами святих і золотою маківкою, підноситься над шестигранним (сторона – шість метрів) в плані невисоким обсягом церкви поруч з найстарішою зеленою перлиною Бердянська, символізуючи домінування Божого над земним.
Вхід в храм, прикрашений невеликим арковим порталом під напівциркульнимй дахом з маківкою-завершенням, є своєрідним архітектурним акцентом на тлі великої кількості для такого невеликого простору архітектурних елементів: кутові пілястри доричного ордера, високі арки віконних прорізів одягнених в масивні лиштви, широкий фриз під складнопрофільним лобовим карнизом.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Шмідта, 12а.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е58 (М14) (Одеса – Миколаїв – Херсон – Нова Каховка – Мелітополь – Бердянськ – Маріуполь) до повороту на Бердянськ. По місту: пр. Східний – вул. Консульська – пр. Праці до перетину з вул. Шмідта, де розташований храм Новомучеників Бердянських.
Громадським міжміським транспортом до вокзалів Бердянська, а потім в центр міста, орієнтир – парк ім. Шмідта, на розі якого з пр. Праці знаходиться православна церква.