Неспокійний сімнадцяте сторіччя, коли спустошливі набіги татар раз по раз розоряли бердичівські землі переповнили чашу терпіння їхнього господаря Яна Тишкевича, стало переломним у долі міста на березі річки Гнилоп’ять, коли войовнича душа його сутності була віддана в руки творців.
А почалося все з походу Януша на чолі зібраного ним же війська проти татар в 1627 році. Та тільки результат виявився для ватажка добре озброєних і мотивованих польських загонів більш ніж несподіваним: атака нападників кочівниками не тільки була відбита, а відступаючі війська розгромлено, а й їх полководець потрапив в полон.
У важкий час ув’язнення у графа Тишкевича залишалося єдина зброю для опору – це слово ревною молитви до Всевишнього про позбавлення від чорної неволі і повернення в рідні пенати. І небеса почули голос стражденного, пославши йому сон про благаючих на колінах за нього Пресвятою Богородицю ченців в коричневих рясах з білими плащами. І незабаром довгоочікуваний вітер свободи знову обдував самотню фігуру, що летіла верхи на коні туди, де билося від щастя його серце.
Пройде зовсім небагато часу, і Януш, який повернув собі всі належні за чином і правом народження привілеї, випадково в одному з храмів стародавнього Любліна побачив тих самих монахів, які вимолили у Пресвятої Діви його порятунок з полону ненависних агресорів. Замучений сумнівами в силі і трактуванні небесного знака, він звернувся за порадою до візитатора ордену кармелітів, до якого як виявилося належали церковники в коричневих рясах з білими плащами, отця Яна і провінціала о. Міхалу.
Думка високопоставлених братів-кармелітів було одноголосно – будівництво храму Пресвятої Діви Марії, та тільки щедра і благородна душа графа на цьому не зупинилася – він вирішив зрадити ордену, що молитвою врятував йому життя, весь свій замок в Бердичеві разом з селом Скраглівка і тисячею вісімсот злотих чистого річного доходу від своїх земель для облаштування монастиря.
19 липня 1630-го було зроблено відповідний запис у Люблінської унії, який 30 грудня підтверджено в судовою ухвалою. Так і перетворилася твердиня сили в міцність духу, як торжество творення над руйнуванням, світу над тьмою і миру над війною.