«Кулюні», як ніжно звали її батьки, поталанило з народженням в заможній та високоосвіченій родині Грушевських-Вояківських, адже вже в тридцять батько мав професорське звання, молодша за нього на три роки матуся теж мала не тільки закінчену лецеїстську освіту, а й досвід викладацької діяльності в Скальській школі. Плід кохання побачив світ в перший рік прогресивного ХХ століття, який обернувся для її народу на терновий шлях крові, горя та сліз з узбіччя історії вистланим мільйонами його жертв, в тому числі її обожнюваний татусь і вона сама. Єдина донька голови Української Центральної Ради, яка була не менш видатним науковцем-дослідником історії України, ніж той викапаною копією кого вона була, Катерина Грушевська. Але все те буде попереду, а поки…
Батьківський хутір в Криворівні на схилах чарівних Карпатах, кришталевий спів Черемошу, непередаваний місцевий колорит та затишні вечори в колі таких самих батьківських однодумців-прогресистів Федіра Вовка, Миколи Лисенка, Івана Крип’якевича, Миколи Леонтовича, Михайла Коцюбинського, Михайла Старицького… Власний шестиповерховий столичний прибутковий будинок Грушевських на Паньківський, мансарду якого орендував під майстерню Василь Кричевський… Подорожі Європою…
От тільки цього радісного життя Катерині відведено було всього чотирнадцять років, а потім Перша світова, шлях додому через пів-Європи, тримісячне ув’язнення батька в київській Лук’янівці, поневіряння Московією, що врешті решт так виснажило і так хвору з дитинства на дівчину, що кір буквально звалив її з ніг, та ще й після тієї хвороби анемія стала її постійною супутницею.
Пройде всього три роки, і їхня сім’я опиниться на вершині українського політичного Олімпу, коли її батька, Михайла Грушевського, було обрано головою Української Центральної Ради. Батьківська улюблениця попри свою молодість (адже їй було лише сімнадцять) активно включається в громандсько політичне життя відродженої України, стаючи членкинею київської «Просвіти», роботу в якій під псевдонімом «Професорівна» вона вдало поєднує з навчанням на правничому факультеті Першого українського університету.
А там до такої видної нареченої і залицяльники потяглися, серед них був в тому числі молодий Павло Тичина. Але серце дівчини полонив витончений франт, красень Олександр Севрюк, який теж був з українських політичних кіл: член Української Центральної ради, голова комісії розробки законопроекту про скликання Українських установчих зборів… Грушевський посприяв його призначенню історичної української місії в Брест-Литовському, з якої Севрюк повернувся в лавровому вінку (в матеріальній площині його амбіції сягнули посту міністра закордонних справ)…
Майнув лише місяць, і Михайло Грушевський був повалений зі свого п’єдесталу гетьманом Скоропадським. Севрюк разом із своїм новим призначенням послом до Німеччини розчинився за обрієм, офіційно розірвавши свої відносини з Катериною в травні 1918-ого. Колишній наречений після крадіжки двох мільйонів лір виділиних українським урядом на викуп з італійського полону ста тисяч українців-військовополонених Першої світової, одружився з француженкою, приймав участь у Версальських мирних перемовинах, осів в Парижі…
А Професорівна з батьками опинилась в еміграції. В Женеві вона не сиділа склавши руки, а закінчила здобуття вищої правничої освіти, вивчила іспанську та італійську, працювала секретарем Українському Соціологічному інституті, приймала участь в Комітеті допомоги голодним українцям, опублікувала свою першу наукову працю «Примітивні оповідання, казки та байки Африки і Америки».
Навесні 1924-ого родина Грушевських з Кулюнею повертається на окуповану московитами батьківщину, оселяючись в своєму родинному флігелі на київській Паньківській, 9. На диво обом науковцям червоні окупанти дають можливість працювати надалі. Катерина займає посаду секретаря Культурно-історичної комісії ВУАН, наступного року очолює кабінет примітивної культури, згодом видає двотомник «Українські народні думи» та стає членом Наукового товариства им. Шевченка. На особистому фронті теж справи пішли на краще — вона одружується з істориком осипом Гермайзе.
От тільки біла смуга в житті Грушевської тривало зовсім недовго: в 1929-ому її чоловіка арештували по справі «Спілки визволення України», за два роки їхнє з батьком «почесне заслання» до Москви, хоч вони і не нудьгували, працюючи в тамтешніх архівах та бібліотеках з упорядкування матеріалів своїх досліджень, влітку 1934-ого на відпочинку в Кисловодську Михайлу Сергійовичу проводять чотири операції радянські доктора-смерть з видалення злоякісного карбункулу на спині… Хвора на анемію Катерина здає для батька кров, але все марно — Грушевський помер від сепсису 24 листопада 1934 року.
Таткова донька повертається з його тілом домів, а по його смерті кидає всі свої справи і закінчує підготовку до друку його «Історію Русі-України». Однак вхожий в дім Грушевських стукач радянських каральних органів доніс на Катерину, як на учасницю антирадянської націоналістичної організації, за що її арештували в ніч на 11 липня 1938-ого, майже через місяць та ж участь настигла її дядька, Олександра Сергійовича.
Обвинувачувальний вирок 16 квітня 1939 року, і чотири роки катувань в системі констаборів і в’язниць ГУЛАГу, з яких живою вона вже не вийшла — 30 березня 1943 року Катерина Грушевська загинула в мордовському Темлазі.