Таємниці старого парку

Зелене намисто українського Версаля, що дивом вижило серед нещадності великого Хроносу. Воно зачаровує і полонить муаром таємниці, що заплуталася кілька століть назад в гіллястій кроні, шепітом відлуння давнини минулого, забутим почуттям нестримної веселості серед манірності початку XVIII століття. Сама тіниста напівтемрява, викликаючий душевний трепет покров старого парку спонукає до польоту романтичною фантазії, де немає кайданів фактів і правди, а лише домисли, бажання і нескінченна жага почуттів.

Недарма ж романтичній атмосфері вишневецької перлини приписують благословення високого почуття, що розпустилася як головна перлина його квітника, француза, романами якого зачитуються ось уже котре покоління сентиментальних панночок, Оноре де Бальзака до прекрасної і загадкової Евеліни Ганської, хоч офіційна історія і спростовує цю легенду зустріччю в швейцарському Невшателі.

А від самотньої кам’яної лави на високому обриві над Горинню, де за вишневецькою гранню перед поглядом простягаються до обрію безкраї українські простори, так і віє філософсько-пророцькими думами про минуле і майбутнє цієї землі, так що мимоволі перед очима постає вічний образ Кобзаря. Мабуть саме тому в народі за нею закріпилися ім’я Шевченківської та легенда, що великий майстер слова складав тут свої безсмертні вірші в далекому 1846-ому.

Але самим загадковим і привабливим елементом парку є чарівне дерево Уршульки. Посаджене на знак великої любові понад два століття тому воно виконує заповітні мрії тих, хто з чистим серцем обняв його, повідавши свою велику таємницю. Його пам’ять зберігає образ тієї, що стала останньою яскравою зіркою на небосхилі великого роду Вишневецьких і назавжди залишила своє ім’я в книзі польсько-білоруської літератури, як перша жінка-письменниця. Пролетіли роки зробили стовбур дерева величезним, а крону неосяжною, дозволивши щасливим виконанням бажань відразу п’ятьох прохачів.

Але не всі легенди парку ще розказані і не всі його таємниці розкриті, час постарався надійно приховати їх пеленою небуття, розчиняючи серед яскравих подій дійсності, щоб вони колись назавжди стерлися з пам’яті. Але покров вікових дерев на зло їх безжальним вітрам досі зберігає уривки спогадів, нехай і закарбовані в легенди, в очікуванні відродження дійсної повноти історії замкового парку.

03-05-2019 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.