Історія
Монастир кармелітів босих у Бердичеві
Побудована в кінці XVI століття на бердичівської землі під прапором Речі Посполитої (Люблінська унія 1569 роки) грізна твердиня, яка повинна була стати символом сили і могутності молодшої гілки аристократичного роду Тишкевичів, а перетворилася на знак великого поваги і схиляння перед вищою силою небес.
А почалося все ще з черговою польсько-турецької війни і поразки польського війська великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського (1550 – 1620) під Цецорою, коли в числі інших в османсько-татарський полон потрапив спадкоємець графського титулу Януш Тишкевіч (1590 – 1649).
Звільнившись, після смерті батька Теодора Фредеріка (1549 – 1621) він вступає в права спадкування і стає одним з найбагатших магнатів Київського воєводства. Але пам’ять про ту образливу поразку, що підігрівалася періодичними набігами кочівників, не дає графу спокійно спати – в 1627 році Януш силами власного війська організовує похід і вдруге опиняється в татарському полоні.
Бердичівський Маріїнський костел
На знак найнижчої подяки небесним силам за друге позбавлення від пут господар Бердичіва в тому ж 1627-му приймає рішення про передачу свого родового замку та прилеглих земель на березі річки Гнилоп’ять в розпорядження ордена босих кармелітів, про що після отримання схвалення з рук Генерального Ради в Римі 5 грудня 1628 року про відкриття місіонерської семінарії католицької церкви залишає відповідний запис в Люблінському Трибуналі 19 липня 1630 року. Крім замку для будівництва та утримання монастиря були відписано село Скраглівка і тисяча вісісмот злотих річного доходу.
А вже в другий день весни року 1634-го від Різдва Христового Київським латинським єпископом Андрєєв Шолдським в присутності всього численного сімейства Тишкевичів був освячений наріжний камінь в фундамент нижнього костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Архістратига Михайла, Іоанна Хрестителя та Івана Богослова як основоположну складову фортечного монастирського комплексу під охороною добре озброєного гарнізону (оборонний периметр, келійний корпус, господарські та складські приміщення).
Будівництво, яке тривало довгих вісім років, було закінчено 22 липня 1642 року з урочистим освяченням Маріїнського храму і даруванням Янушем своєму улюбленому дітищу ікони Матері Божої Сніжної написаної в XVI столітті в стилі Одигітрії, яку через п’ять років єпископ Станіслав Заремба оголосив чудотворною.
Південно-східний фасад кармелітського монастиря Бердичіва
Кровопролитні події повстання під проводом Богдана Хмельницького 18 липня 1648 року змусили босих кармелітів після взяття Бердичіва штурмом військами Максима Кривоноса (1600 – 1648) на довгі роки покинути свою обитель, несучи з собою чудотворний образ Богородиці, який весь цей час залишався на збереженні у львівському монастирі ордена.
Повернулася в 1663 році в рідні пенати братія незабаром відтворює колишню велич своєї святині, але забулі волю предків спадкоємці роду Тишкевичів через чотири роки пред’являють права на замкові стіни. В ході п’ятдесятирічної тяжби ченці в 1684-ому будуть змушені покинути стіни свого притулку, щоб знову повернутися з образом Марії Сніжної згідно рішення Люблінського трибуналу від 1717 року.
В складних умовах першими кроками кармелітів босих на бердичівської землі за допомогою королівської влади стають значне зміцнення оборонного периметру, збільшення охоронного гарнізону і посилення озброєння обителі. Так що вже не побоюючись за її недоторканність через п’ять років після отримання статусу пріорату (10 вересня 1734-го) братія починає будівництво величного Маріїнського костелу, для чого в селі Бистрик будується цегельний заводик.
Південна вежа-дзвіниця бердичівського монастиря
Поки йшло зведення храму, його головна святиня – ікона Богородиці – після звернення короля Августа III (1696 – 1763) і примаса Польщі Адама Комаровського (1699 – 1759) за свої чудеса зцілення була коронована папськими коронами декретом від 28 січня 1753 року (офіційна церемонія 16 липня 1756 року), а 9 червня наступного 1754-го київським єпископом Каетаном Солтиком був освячений і сам Маріїнський костел.
Новою віхою в житті монастиря босих кармелітів стає придбання в Австрії друкарського обладнання в 1758 році, а пізніше і будівництво в Скраглівці паперні, які вивели її в лідери друкованого виробництва Польщі з щорічним кількістю примірників (в тому числі в дорогих обкладинках, які виготовляли тут же майстри карбування і деревообробки) в сорок тисяч на багатьох європейських мовах. Доходи від друкарства були настільки великі, що навіть частини їх вистачало на утримання семінарії, нижніх католицьких шкіл в Махнівцях і Бердичіві та бібліотеки.
Однак, епоха процвітання тривала не довго – на житомирські землі ступила кривава нога Російської імперії. Навесні 1768-го до міста підійшов восьмитисячний корпус генерала Кречетникова і після двадцяти п’яти днів оборони, не дивлячись на всі приготування минулих років (розширено оборонний периметр, оновлений земляний вал з частоколом збільшено кількість знарядь до шести десятків), фортеця здалася.
Фортечна стіна кармелітівого монастиря
Після Другого поділу Речі Посполитої в 1792 році Бердичівська фортеця «найсвятішої панни Марії» ордена босих кармелітів за розпорядженням російської влади припинила своє існування. Монастир залишився чинним, хоча його закриття стало лише питанням часу: в 1832-му закриваються кармелітські школи, а його друкарня переводиться в Житомир, в 1846-му вводиться цензура заборона на випуск «Бердичівського календаря», а ще через два десятиліття і сама обитель припинила своє існування.
Київський генерал-губернатор, за розпорядженням якого закрили кляштор (збереглася лише католицький адміністратор святині), роздав конфісковані на користь держави приміщення різним адміністративним установам (поліцейська, пожежна і військова частини) і місцевим купцям під склади. Позбавлені монастирської підмоги, парафіяни все ж не забували про свою святиню: так їх силами і засобами з 1871 по 1881 рік був проведений ремонт костелу, в 1904 храму повернуто дзвіницю, а в 1908 році за допомогою батька Діонісія Бончковського – викуплені фортечні стіни комплексу.
Бердичівський Маріїнський костел
В той невеликий відрізок часу, що залишався до Першої світової (з 1904 по 1914) була проведена капітальна реконструкція обителі босих кармелітів, в ході якої з’явилася паперть з шідловецького каменю, балконні решітки, відновлений внутрішній декор.
Після Громадянської війни 1917 – 1922 років, під час якої в стінах фортеці знаходився тимчасовий штаб армії Будьонного, монастир ненадовго повертається в лоно католицької церкви, але вже в 1925-му нова атеїстична радянська влада конфісковує комплекс, а його закриває.
У міжвоєнний період ХХ століття тут надовго влаштовуються спочатку історичний музей (1925), потім історико-культурний заповідник з гуртожитків і архівних правлінням (1928), після закриття костелу в 1930 його передають під музей революції та атеїзму, а нижній храм – міський кінотеатр.
Катастрофічним наслідками Другої світової для монастирського комплексу босих кармелітів Бердичіва (в 1941-му спалений дотла) радянська влада перейнялася лише в 1970-х. І то справа обмежилася консервацією збережених елементів за рахунок споруди захисної покрівлі та відновлення келійного корпусу з метою розміщення музичної та художньої шкіл.
Північно-східна оборонна стіна монастиря
Лише набуття Україною незалежності змогло забезпечити повернення обителі 15 листопада 1991 року католицькій церкві, після чого в її стінах закипіли відновлювальна і пасторська роботи. Через шість років в храмі знову засяяв чудотворний благословенний папою Іоанном Павлом II (1920 – 2005) образ Матері Божої Бердичівської (коронований 19 липня 1998 єпископом Яном Пурвінським), а 27 жовтня 2011 року монастирський комплекс проголошений всеукраїнським національним Санктуарієм.
Архітектура
Кам’яно-цегляну кармелітську обитель, що підноситься на високому лівому березі річки Гнилоп’ять в Бердичіві і складається з надбрамного корпусу, костелу Непорочного Зачаття Діви Марії і п-образної будівлі келій, сьогодні, як і багато століть тому, надійно зберігають залишки фортечних стін з бійницями і дозорними вежами.
З метою підвищення обороноздатності двох’ярусному надбрамному корпусу (XVIII ст.) Були додані ламані контури з двома лініями бійниць і парою важких чавунних воріт, які забезпечили йому ім’я «звивисті». Він складається з двох частин з вежею-перемичкою під захистом символу ордена декорованого бароковим спливом від фронтону і поєднаний з напівкруглим в плані виступом келійного периметра.
Завершення Маріїнського костелу монастиря кармелітів
Тринавова шестистовпна хрестоподібна з трансептом базиліка Маріїнського костелу (довжина – 32 м, ширина – 20м, висока – 24м) виконана в стилі бароко з обробкою пілястр і напівколон коринфського ордера і єдиним увінчаними невеликою сигнатуркою куполом на високому світловому барабані з широким фризом, коробовим арками віконних прорізів і люкарнами. Перед його центральним вирішеним увігнутим контуром на всю висоту будівлі входом знаходяться одномаршові напівкруглі сходи, які вінчає портал, широкий фриз з картушами, кругле вікно з перемичками і ступінчастий фронтон з ликом Богородиці, кам’яними різьбленими фігурками святих (Богородиця, Іоанн Хреститель і Тереза) та вазонами. Нижній храм повторює контури верхнього з тією лише різницею, що по периметру його оточують крипти-келії.
Замикає внутрішній периметр примикаючий до храму двоповерховий клейний корпус з широким аттиком, який по кутах від костелу вінчають дві симетрично розташовані триярусні вежі-дзвіниці вирішені в тому ж стилі бароко з декоруванням капітелей коринфским ордером, що і святиня. Сама будівля має коридорне планування з одностороннім розташуванням кімнат під напівциркульними і хрестовими склепіннями.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Житомирська обл., м. Бердичів, пл. Соборна, 25.
Тел.: (04143) 2-40-42.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Місто бойової сокири
Як дістатися
Автотранспортом по трасах М21 (Е583) (Житомир – Бердичів – Вінниця – Могилів-Подільський). По місту вулицями Житомирською / Волочаївською до Вінницької, яка впирається на заході в Соборну площу з комплексом монастиря босих кармелітів Бердичіва.
Міжміським транспортом з Житомира до Бердичіва, а потім міським транспортом, який прямує у напрямку Загребелля / Качанівки до Соборної площі, де розташований Санктуарій.