Комунікаційне серце Києва, яке ось уже друге століття б’ється в унісон з пульсом всього цивілізованого світу, не дивлячись на всі мінливості долі і потуги північного сусіда зупинити назавжди.
Там де сходяться всі українські дороги і життя вирує двадцять чотири години сім днів на тиждень, щоб жила і процвітала улюблена благодатна земля.
Храм на честь Сонця православ’я під зоряним небом куполів, внутрішньому оздобленню якого може позаздрити будь-який відділ cакрального мистецтва художнього музею.
Творіння трьох царів, трьох архітекторів і шести митців, що змагається за красою й багатством з визнаними шедеврами Візантії.
З вершини Старокиївської гори над вічними водами могутнього Дніпра святий хрест апостола Андрія простягся над усіма слов’янами, пророкуючи існування Великого міста з безліччю церков на місці Перунова капища.
Спадщина великого майстра бароко, в кожному золотом завитку якої, в кожній білій колоні, чи блакиті куполів звучить гімн небес, що дарував диво творіння і творення.
Вся Україна з її білими мазанками та гігантами-млинами на квітучих луках, золото безкраїх полів в обрамленні блакитного небозводу в пухнастому білому пір’ї за тиночкамі, повитими в’юком на долоні в 150 га.
Куточок завмерлого часу, що загубився десь між XVI століттям і ХХІ, і лише хитання на вітру повних колосків, іржання рябих коней та аромат налитих яблук нагадують про реальність.
Заковані в цегляну броню ворота, які вже без малого дев’ятсот років охороняють серце Україні (нехай в наш час і символічно), навіть зараз своєю міццю вселяють благоговеенний трепет у серця обивателів.
На високому березі Дніпра поряд з Лаврою серед пишної зелені причаїлася блакитна перлина Києва одна з двох офіційних резиденцій Президента України в Києві – Маріїнський (Царський) палац.