Гетьманські скарби

Його трагічна доля завжди займала розуми і серця українців набагато менше ніж те, що він залишив у спадок. Не слова сміливої тиради, кинуті в обличчя московським тирану, який прорубував вікно в Європу замість дипломатичних шляхів пошуку компромісів, кинув тисячі життів на вівтар своїх амбіцій, відібрав свободу у українського народу, запам’ятала історія, а заворожуюче уяву сяйво золота в бочках доставлене на зберігання в англійський банк.

Павло Полуботок, офіційному визнанню якого гетьманом кривавий цар Петро I противився всіма силами в порушення власних зобов’язань по повазі незалежності і права на самовизначення українського народу, запідозривши в ньому «хитру людину, з якої вийде другий Мазепа», все своє життя присвятив служінню Україні.

Виходець з давнього роду козацької старшини він закінчив Києво-Могилянську академію, після чого продовжив традицію предків: військовий товариш Чернігівського полку, значковий товариш, полковник. Але недовіра з боку російського царя залишила його поза справами при відмінному фінансовому забезпеченні (щоб задобрити небезпечного супротивника Петро дарував Полуботку Любеч і частину маєтків опальних Івана Мазепи та Пилипа Орлика).

Однак щедрі дари ненадовго відволікли Павла Леонтійовича від боротьби за український престол. Нове протистояння з Московією почалося в 1722-ому, коли обраний козацькою старшиною наказним гетьманом він схльоснувся з новоствореної Малоросійською колегією, яку цар від свого імені наділив усіма повноваженнями верховної української влади.

Все закінчилося трагічно для Полуботка – викликані 22 травня 1723 Петром I в Петербург для надання свідчень про антиімперських змові він, суддя Іван Черниш та генеральний писар Семен Савич через два місяці після прибуття в столицю були заарештовані і заточені в Петропавлівській фортеці, а Україні заборонено обирати нового гетьмана. Павло так і не побачив більше сонячного світла. Його очі назавжди занурилися у вічну темряву о третій годині пополудні 29 грудня 1724-го.

Але, як свідчать численні перекази, які московська влада періодично намагалися перевести в ранг легенд, перед своєю смертю гетьман встиг залишити московського правителя з носом, вивізши все свої скарби в двісті тисяч золотих монет (інші джерела називають цифру до мільйона).

Вперше інформація про внесок під 7% (за іншою інформацією 4% і 2,5%) річних в англійському банку (як можливі називалися банк Англії, банк Ост-Індійської компанії, банк Ллойда) просочилася в пресу в 1907-ому з подачі журналу «Новий час» и статті професора Олександра Рубця. Причому наведені друковані доводи були настільки вагомі, що на наступний рік ласий до легкої наживи царський уряд видав своєму консулу в Великобританії мандат на проведення розслідування з цього приводу, а на батьківщині був скликаний з’їзд нащадків легендарного гетьмана (набралося сто чоловік непрямих спадкоємців) у Стародубі, за рішенням якого для ведення справи «Золото Полуботка» був найнятий адвокат Кулябко-Корецький. Однак розслідування застопорилося, а потім була Перша світова війна.

Другий сплеск інтересу до українського золота виявила вже гідна наступниця царизму – радянська влада, якій чоловік з Бразилії, що назвався Остапом Полуботком, запропоновав угоду з надання оригіналу договору з англійським банком за один відсоток від одержуваної суми.

Існує думка, що саме цей скарб був предметом перемовин Англії і червоних рад на початковому етапі Другої світової війни (в 1939 – 1940-х), в ході яких обговорювалося питання про відмову претензій союзу на золото в обмін на списання однієї частини боргів і встановлення 0,5% по інший з відстрочкою погашення на п’ятнадцять років. Британія при цьому отримувала 750тис. кормового зерна за «узгодженим» цінами для офіційного прикриття.

Судячи з усього в кінці 1950-х Англія знову підняла питання вкладу Павла Полуботка, наполягаючи на укладенні нового договору, що підтвердив би списання всіх взаємних боргів державних, юридичних і приватних осіб двох країн, для чого в Москву кілька разів приїжджав Гарольд Вілсон для зустрічей з Мікояном. 5 січня 1968 року було підписано угоду «Про врегулювання взаємних фінансових і майнових претензій», котрі виникли після 1 вересня 1939 року. Наступний договір, що торкався того ж питання по зобов’язаннях, котрі виникли до 1 вересня 1939 року було підписано Шеварнадзе в Лондоні в липні 1986 року, коли союз вже стояв однією ногою в могилі і партократична верхівка грабувала останнім.

У 2007-ому преса вибухнула повідомленнями про повернення половини боргу Полуботка (за деякими попередніми оцінками з відсотками досягла двохсот п’ятидесяти тонн золота в еквіваленті) Україна Royal Bank of Englaterra, яку представляв сер Метью Ноттінгейл, хоча інформація так і не була офіційно підтверджена української стороною. Нібито били відкриті подробиці угоди 1723 року: договір з банком Ост-Індійської компанії укладав Ярема Полуботок, він не мав терміну дії, сума становила на той момент один мільйон фунтів золотом під 4% річних, сума вкладу плюс всі відсотки, що набігли повинні бували розділені між народом незалежної України (80%) і спадкоємцями гетьмана (20%).

Нова знахідка бурштинових старателів сколихнула це питання в квітні 2016-ого, коли з-під землі було витягнуто просмолений обтягнутий воловою шкірою ящик, в якому зберігалися 217 паперових векселів з датою 1703 року, стародавні карти, перстень з печаткою Павла Полуботка, власна кореспонденція гетьмана, 71 царська монета та печатка. За приблизними оцінками тільки вартість знайдених векселів оцінюється в суму близько 140 мільйонів гривень. Знахідку безкоштовно було передано державі з проханням про видачу ліцензії на видобуток бурштину.

Що стосується англійської частки гетьманського спадщини, то перспективи її отримання (якщо вона мало місце бути) досить примарні. Беручи до уваги царську, а потім радянську діяльність в цьому питанні швидше за все Україні при дійсній наявності юридичних передумов фінансові вимоги слід пред’являти Росії, як їх правоспадкоємиці, що зводить шанси отримати хоч щось до абсолютного нуля (доведено відмовою Москви виконувати свої зобов’язання по поверненню вкладів радянського Ощадбанку), тим більше в світлі російсько-української війни.

16-07-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.