Його, звичайного богодухівського поміщика, доля обрала щоб переламати вікової сон Слобожанської України та назавжди змінити її історію, відкривши дорогу світові творчих знань та прогресу.
А почалося все з особистої зустрічі з імператором Василя Каразіна з імператором, на якій перший, будучи головою комітету з розгляду уставів двох академій та московського університету, висловив божевільну думку про відкриття в Харкові власного ВНЗ. Ідея Олександром I, як освіченою людиною, була в принципі прийнята прихильно, тим більше що кошти на його відкриття передбачалося знайти з добровільних пожертвувань місцевого дворянства без залучення скарбниці.
Прекрасна ідея могла так і залишитися мрією однієї людини, адже слобожанський губернський Харків на початку XIX століття являв собою досить нерадісне видовище: на місто була схожа лише центральна частина, іншу забудову здебільшого становили хутора і слободи сільського типу, кам’яних будівель можна було перерахувати на пальцях на додачу до відсутньої упорядкованої інфраструктурі, так і за кількістю жителів він поступався тим же Охтирці і Валкам – всього 5373 людини обох статей (на 1802 рік). Та й чого можна було очікувати при десятитисячному річному бюджеті в складних топографічних умовах.
Але Каразін взагалі вважався дивакуватим – кинути службу в престижному столичному Семенівському полку і одружитися з кріпачкою – на це зважився б далеко не кожен. Тому головне питання стояло саме в зборі добровільних пожертв, причому офіційно не підкріпленому владою – не дивлячись на отримання за активного сприяння Василя Назаровича підтвердження виданих раніше привілеїв слобідсько-українського дворянства Олександром I та підтримку починання впливовим Василем Михайловичем Донець-Захаржевським, що створювало позитивні передумови, губернатор Артаков обмежився не перешкоджанням за прикладом імператора.
Залишена напризволяще сильними світу цього ідея створення харківського університету (якого до речі сказати на той момент не мали ні столичний Пітер, ні древній Київ) не загубилася в потоках часу лише завдяки волі і наполегливості однієї людини – все того ж Каразіна за підтримки Донець-Захаржевського і міського голови Урюпіна. Це він розвів велику кореспонденцію з повітовими ватажками губернії і впливовими людьми краю, щоб 30 серпня 1802 року під час приурочених до отримання підтверджувальних свобод і привілеїв імператорських грамот обговорити з українським дворянством суми добровільних пожертвувань на це благе починання.
Місяці сподівань, мрій і активної праці коштували того – полум’яна промова “Попередній нарис” Василя Назаровича до харківської аристократії з обіцянкою, що університет подарує світові “златоустих наставників слова Божого і моральності, освічених разяснителів волі царської, мудрих суддів, майстерних лікарів, натуралістів і вчених, освічених ораторів, поетів, вихователів юнацтва”, а Харків перетвориться на пишний сад і “багатства всіх країн Росії будуть литися до нас рікою” подіяли – на відкриття університету було пожертвувано чотириста тисяч! рублів, що становило приблизно тисячної частки всього імперського бюджету.
Першому світському вищому навчальному закладу Східної України бути – так було постановлено 1 вересня 1902 року під залпи салютів і гучне святкування, яке перевершило навіть вшанування створення намісництва і Катерининський приїзд. Потім будуть столична чиновницька тяганина, адміністративні перепони і труднощі організаційного порядку, але перший важливий крок зроблено, воля народу підкріплена грошима – проголошена.