Дивні і несповідимі шляхи освіти – хто шукає, знаходить крупиці знань в буденності, а байдужий – проігнорує вселенську мудрість в руках… Один з найбільших науково-просвітницьких центрів Східної Європи, яким став Харків на початку ХХ століття, іноді вражав нестандартністю в підході до питань освіти. Так державна підтримка і активна приватна ініціатива на шляху утворення робітничого класу породили на світ першу в місті народно-просвітницьку установу при винному складі акцизного товариства.
Воно почало свій шлях з 12 листопада 1902 року з заслуханої і прийнятого на засіданні господарського комітету Харківського губернського акцизного управління доповіді В.А. Фаусека «про заходи запропоновані до виконання наказу головного управління неокладних зборів та казенного продажу напоїв від 28 жовтня того ж року», де пропонувалося для поліпшення побуту робітників створити при кожному складі губернії бібліотеки-читальні, організувати читання з чарівним ліхтарем, продаж книг і картин, асигнувати кошти для танців і театральних вистав.
Саме при харківському алкогольному складі передбачалося створення центрального сховища книг, картин, світлових картин для читання з чарівним ліхтарем, хору, школи для робітників, оркестру та власної їдальні. На чолі справи був поставлений той же Фаусек, професор Жіночого медичного інституту, а його помічником призначений І.С. Трофимов.
Практично відразу на базі створеної за три роки до того 1-ої безкоштовної народної бібліотеки Товариства з розповсюдження грамотності була відкрита бібліотека для працівників винного складу, яка налічувала десять з половиною сотень томів загальною вартістю в 822 рубля 70 копійок, і читальня при їдальні, в якій під час обідньої перерви можна було почитати періодику та легку літературу.
Харківський центральний склад з продажу книг і картин для задоволення художньо-естетичних запитів робітничого класу існував здебільшого за рахунок прийнятої на комісію від різних видавництв друкованої продукції.
Публічні читання для робітників та членів їх сімей проводились здебільшого все в тієї ж складській їдальні або в загадковому приміщенні «відділення комісійних напоїв» при лабораторії, причому прикрашати монотонність читання був покликаний наявний на складі грамофон «Монархъ’» або місцевий хор півчих, що існував з 1901-ого під керівництвом старшого робочого Крамарева та брав участь у всіх починаннях Народного дому, який навіть отримував по п’ятдесят рублів на місяць за свої виступи в Цвинтарній парафіяльній церкві на свята.
Так само справа йшла і з оркестром, який зародився до початку програми підтримки, але свій розвиток, інструмент та власного капельмейстера Четиркіна отримав разом з фінансуванням в листопаді 1902-ого. Його перший виступ відбувся за три місяці (15 лютого) на винному складі, після чого колектив брав активну участь в концертах, танцювальних вечорах, а за роботу в антрактах заходів Народного Дому оркестранті навіть отримували гроші.
На окрему увагу заслуговує театр винного складу Харківської губернії, для якого навіть була затіяна перебудова робітничій їдальні, що на перших порах проводив репетиції і давав перші вистави («Сватання на Гончарівці», «Наталка-Полтавка», «Ой, не ходи Грицю, та на вечорниці») на переобладнаному складі, з незмінним успіхом збираючи до півтисячі людей.
Така турбота харківської губернської влади про матеріально-побутові умови життя і дозвілля своїх службовців зробила цю роботу престижною в очах робітничого класу, чого не спостерігалося раніше, та й послужила прикладом для інших підприємств, слугуючи наочним доказом як підвищення грамотності в одній окремо взятій організації впливає на культурний рівень міста в цілому.