Улюблене місце відпочинку жителів і гостей столиці житомирських земель. Його розкіш і екзотичне оздоблення, не змогли до кінця стерти з лиця землі всі старання двох світових воєн, радянської влади і бездушності обивателя. Може це сила бронзової Артеміда зберігає його через століття, або могутнє закляття тамплієрів не дає тимчасовим правителям знищити зелену перлину, але жодне серце не залишається байдужим до його чарівної краси.
Створення парку, що зараз носить ім’я Юрія Гагаріна, приписують останньому барону де Шодуару – Івану Максиміліановичу, хоча згідно з історичними даними за основу для нього було взято з давніх-давен існуючий на мальовничому березі річки Тетерів листяний ліс. Але збережені лише на пожовклих чорно-білих знімках величний триповерховий палац в оточенні розкішного парку-саду зі статуями досі розбурхує уми доморощених краєзнавців.
Так з’являються на підставі уривчастих фактів і без них на світ приземлені і зовсім фантастичні теорії, які час від часу підстьобує жартівниця-історія, то відкривши вхід у підземелля, то розкривши льохи колишнього палацу. Ось тоді і народжуються заблуклі в лабіринтах подій, часів, імен і дат вже зовсім казкові легенди, які тонким муаром огортають старий парк, не даючи згинути йому в пилу століть…
Екзотичне для української глибинки ім’я баронів де Шодуарів, які отримали титул від баварського короля Максиміліана I на початку XIX століття, саме по собі робило їх улюбленим предметом для місцевих пліток, а їх величезне багатство служило витонченою оправою для багатої уяви. Так згідно з легендою баварський рід був не володарем, а лише зберігачем скарбів, які довірив їх пращуру великий магістр ордена тамплієрів, що йшов на вогонь за наклепом французького короля Філіпа Красивого в далекому 1312-ому.
Нібито вже тоді предки майбутніх баронів облаштувалися в українській глибинці, вибравши Житомир місцем зберігання довіреного їм золотого запасу лицарського ордена – три обози по чотирнадцять карет увійшли в місто і не вийшли з нього. Причому легендарно-містичний алмаз «Золоте око» вагою в півтора кілограми, за допомогою якого великий магістр тамплієрів міг читати думки людей, так само був у його числі.
Таємниця скарбів Шодуарів пішла в землю разом з останнім бароном, але десь під парком розташована розгалужена мережа таємних ходів з вентиляційною системою «колісниця», що мала сім виходів (місце розташування трьох відомо), але замурованих через спори небезпечного грибка, який вбиває все живе.
Сила народного поголоску була настільки переконлива, що фашистські війська по занятті Житомира в 1941-ому нібито оточили парк маєтку по всьому периметру і місяцями перекопували його на глибину в два з половиною метра в надії знайти скарби і той знаменитий алмаз. Але наче та так і не знайшли.
Міфи, золото, поголоси, таємничий орден вплетені в історичну канву так чарівно захоплюють відданих слухачів, що ця і без того вражаюча легенда з кожним роком обростає все новими пікантними подробицями, надійно застовпивши за собою почесне місце фаворита народного житомирського фольклору, яким без докорів сумління і старий, і молодий пригощають заїжджого туриста.