Ало. Ало. Ало. Говорить Харків

“Ало. Ало. Ало. Говорить Харків”, – саме з таких слів в ефірі звичайного техніка, які почули сім десятків людей 16 листопада 1924 року, стартовав відлік історії громадського радіомовлення України.

А починалося все в Харкові кінця XIX з наукових розробок радіокерованих машин і механізмів всесвітньо відомого професора Харківського університету. Саме їм був створений перший прилад здатний налаштовуватися на певну хвилю, за чим попрямувала до військового відомства його записка із запитом на дослідження способів захисту бездротової телефонії від зовнішніх електричних хвиль (1901). Пальчикову ж належить честь обладнання в місті на Лопані першої локальної радіостанції і першого в імперії автомобіля-пересувної радіостанції (1904).

Як центр науково-дослідницької думки під час Першої світової війни Харків був обраний інженерним управлінням військового відомства в якості бази підготовки працівників зв’язку для своїх потреб, для чого з Могильова суди була доставлена надпотужна радіостанція.

Але радянська Московія, що захопила Східну Україну після більшовицького перевороту 1917-ого, вивезла в числі інших місцевих багатств радіоустаткування тієї потужної станції як зброю масового ураження пропаганди до своєї столиці – так з’явилася радіостанція Комінтерну.

Щоб не відставати від своїх безпосередніх керівників в справі агітації та дезінформації народних мас партійна верхівка першої столиці радянської України в особі голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК) Григорія Петровського та керівника Українського уряду Власа Чубана віддає в 1921-ому наказ про створення в Харкові силами власних фахівців української радіостанції.

Допомога від партії, крім постійного тиску на радіоаматорів, полягала в наданні кімнати в ВУЦВК, звідки через гучномовці велася трансляція засідань і навіть був організований радіоміст Харків – Москва, хоча при цьому проблема масовості мовлення в столиці радянської України так і ще не була вирішена.

Тому наступним кроком стало надання в 1923-му зв’язківцям двох приміщень в Центральному клубі комуністичної партії на Римській і території колишнього іподрому, де простору для їх вишукувально-експериментальної діяльності було значно більше, але постійно заважав шум місцевих творчих і музичних колективів, які партійні функціонери вирішили за допомогою кінських попони (правда запах у приміщеннях від цього стояв жахливий, зате була досягнута практично повна звукоізоляція).

Станом на 1924-ий в Харкові існувало два радіоаматорських гуртка (телеграфно-телефонного заводу і Технологічного інституту), в тому числі завдяки успіхам яких та сама перша українська громадська трансляція і стала можливою (створення власними силами гетородіну, регенеративних приймачів, підсилювачів з опорами і гучномовцями, антен). А далі до великої гри радіомовлення включилася партійна верхівка, усвідомивши масштаб можливості масової дезінформації та агітації – питання популяризації радіо, а пізніше телетрансляцій стало державно-важливою справою.

22-01-2018 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.