Історія
Старт амбітному проекту зі створення енерговиробничого комплексу нового типу, в якому чотири атомні енергоблоки поєднувалися б з системою гідроакумулюючих Ташлицької, Костянтинівської, Олександрівської станцій загальною потужністю 6241,5МВт та каскадом водосховищ вздовж русла Південного Бугу від Ташлику до Олександрівки об’ємом 642 млн.м³ був покладений 3 травня 1975-го.
Тоді ж на південній околиці колишнього козачого зимника Бугогардівської паланки Війська Запорозького Низового Костянтинівка для майбутніх енергетиків було закладено місто Южноукраїнськ. Земляні роботи по спорудженню Першого атомного реактора тривали півтора року, що ознаменувався закладкою першого кубометра бетону в його основу 9 вересня 1976-ого. Пуск ж його в експлуатацію відбувся в останній день 1982 року.
Вдалий енергетичний проект став однією з візитівок України на початку 1980-х на міжнародній арені, що привернуло до нього увагу міжнародних експертів з числа членів Ради економічної взаємодопомоги колишнього соцтабору, які часто відвідували будуючийся комплекс починаючи з 1984 року.
І хоча через три роки після пуску Першого відбувся запуск Другого енергоблоку АЕС (6 січня 1985 року), фактично місто енергетиків, що їх обслуговувало не існувало на карті країни. Він з’явився наказом Президії Верховної Ради України лише 2 квітня 1987 року зі присвоєнням статусу обласного значення.
А через місяць після доленосного постанови Ради Міністрів союзу від 16 серпня 1989 року про згортання втілення в життя проекту (зупинка будівництва четвертого атомного енергоблоку, припинення будівництва Костянтинівської гідроелектростанції і водосховища, обмеження потужності Ташлицької гідроакумулюючої до 900МВт) в українську електросистему був включений Третій атомний енергоблоку Южно-Української АЕС.
Перші роки української незалежності ознаменувалися багаторазовим збільшень зусиль керівництва станції по забезпеченню безпеки, для чого були проведені чисельні перевірки фахівцями МАГАТЕ і Атлантського центру Всесвітньої асоціації організацій, що експлуатують АЕС, а в 1996-му вона увійшла до складу державного підприємства «Енергоатом», який об’єднав всі атомні електростанції країни.
Успішна діяльність підприємства, в якій новим плином стало соціальна орієнтація на ряду з високими економічними показниками, що не однаразово було відзначено державними преміями (Культура безпеки на АЕС України (2004, 2006)) та номінаціями (Лідер паливно-енергетичного комплексу України (2001, 2003)) з підтвердженням міжнародними експертами МАГАТЕ та фахівцями Тихоокеанської Північно-західної національної лабораторії відповідності рівня його безпеки міжнародним стандартам. При цьому термін її експлуатації продовжено до 2025 року
Аархітектура
Південно-Українська АЕС являє собою величезний комплекс площею в сто гектарів з розвиненою автомобільно-залізничною інфраструктурою на лівому березі Південноукраїнського става, домінантою якого є три атомні енергоблоки проектною потужністю тисяча МВт кожен.
Станом на поточний момент він виробляє 10% загального обсягу електроенергії країни і складається з перших двох сімдесяти шести метрових циліндричних споруд зі сферичними куполами та єдиним машинним залом, третього моноблока, дизель-генераторної підстанції, корпусу газового господарства, пускової котельні, блокової насосної станції, сховища слабоактивних твердих відходів, технологічних трубопроводів на естакадах, об’єднаного маслогосподарства, відкритого розподільного пристрою, підвідного та відвідного каналів, адміністративних та лабораторно-побутових корпусів.
додаткова інформація
Адреса: Україна, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ.
Офіційний сайт: https://www.sunpp.mk.ua
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р06 (Миколаїв – Вознесенськ – Ульяновка), що проходять по східній околиці Южноукраїнська поруч з атомною електростанцією.
Громадським транспортом до Южноукраїнська, а потім громадським транспортом в промислову частину міста до зупинки «АЕС».