Головний скарб Ярослава

Один з освідченіших людей свого часу, він подбав про відмінну освіту для всіх своїх дев’ятьох дітей, причому, що нехарактерно для того часу, і дочок в тому числі. Чого вартий лише одна прекрасна Анна Ярославівна, яка після заміжжя фактично прийняла на себе всю важкість тягаря управління Францією при безграмотному Генрікі I. Саме в Париж з нею поїхала і завдяки цьому збереглася частина того, чому Великий князь Київський Ярослав Мудрий присвятив останні сімнадцять років свого життя – перша українська бібліотека.

Рукописні книги великого формату в прикрашених розписом і дорогоцінним камінням шкіряних палітурках в ті давні часи виготовлялися довгі місяці, адже кожен їх лист був витвором мистецтва з акуратними рядками літер і яскравими ілюстраціями між ними. Головним центром книговидавництва Руси-України був Софійський собор, де днями і ночами десятки ченців трудилися над цими шедеврами.

І хоча в офіційних документах Ярославового бібліотека згадується лише один раз (“Повість временних літ”, 1037 рік), деякі непрямі відомості дають сучасним історикам оцінювати кількість унікальних книг і документів, що зберігалися в ній в п’ятисот – тисячу примірників. На цьому подальша доля зборів переходить в розряд здогадок і легенд.

Так вважають, що бібліотека з пергаментними сувоями і книгами передана Софійському собору правнуком Ярослава, Святославом Давидовичем Чернігівським, в 1106 році була тією самою, але вже без деякої частини, яку Великий князь київський роздав своїм дітям при від’їзді в далекі краї з рідної домівки.

На підставі запису Павла Алеппського від 1653 року про багате зібрання Києво-Печерського монастиря, в якому зберігалися раритети, частина яких раніше перебувала при Софійському соборі і начісувала п’ятсот років, історики припускають що це і були залишки головного скарбу Ярослава, але воно згоріло в 1718-ому. При цьому існує ймовірність, що всі книги загинули ще в 1240 році в вогні пожежі татаро-монгольської навали.

А ще, як стверджують місцеві легенди, при археологічних дослідженнях під Святою Софією 1916 року було знайдено берестяну грамоту з вирізаними та заретушваними словами: “Аще хто найде цей хід той найде великий скарб Ярослав”, хоча за одними відомостями поруч було також виявлено вже відкриту камеру, а по іншими – датування документа відносилося до Пізнього Середньовіччя.

Пізніші відомості відносяться до радянського періоду і будівництва в Міжгір’ї в 1934-ому дачі для 1-ого секретаря Київського обкому комуністичної партії Постишева, під час якого робітники розкопали підвальне приміщення повне старовинних книг, але у зв’язку із поспіхом та зневагою червоних до будь-якого історичного минулого, його закопали з грифом секретно на інформації.

Останні київські міські легенди, пов’язані з легендарним зібранням, кажуть, що воно закопано під одною з міських вулиць – нібито в 1980-ому під час риття траншеї будівельники виявили провал, під яким можна було розгледіти кімнату з дерев’яними стелажами, заставленими книгами, але через загрозу зриву термінів робіт виконроб наказав знов засипати провал землею.

Так що зараз, як вважають фахівці, найбільш ймовірними варіантами місця зберігання бібліотеки Ярослава Мудрого виступають катакомби Києво-Печерської лаври, “Звіринецькі печери” біля Видубицького монастиря та підземелля зруйнованого Межигірського монастиря. Хоча збереглася вона до наших днів покаже лише час при деякій частці щасливого випадку.

06-02-2019 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.