Українські амазонки, народжені щоб підкорювати серця волелюбних лицарів українських просторів, горді, прекрасні, незалежні, войовничі. Їхня кров і зараз, через багато поколінь, говорить в повну силу діяннями і красою українських сучасниць. Хто вони – земні богині, мужній воїни або турботливі господині?
Безкраї до самого неба українські простори завжди були щедрими на вірних синів, яким неволя була гірша за смерть, а хто ж міг стати їм гідними супутницями до пари, як не прекрасні дочки сходу. Адже у козаків завжди існував звичай одружується тільки на вільних, щоб “рабська кров “не передалася майбутнім синам, а вільних козачок на перших порах було зовсім мало.
Тому-то і привозили зі своїх далеких східних походів воїни в якості трофеїв не тільки шовки, золото і дорогоцінні каміня, але тих, хто ставав поруч з ними на тернистий життєвий шлях української вольниці – знатних туркень і кримчанок, які називали в народі “ясирками”. І вчорашні Надири, Заїри, Дайри ставали православними Надіями, Зоями, Даринами.
Віддані дружини, турботливі матері, дбайливі господині, які покладалися тільки на себе з причини відсутності чоловіків більшу частину часу через військові збори та походи Січі, вони в тому числі фактично стояли біля витоків висококультурної прекрасної нації вільних людей, взявши на себе виховання майбутніх воїнів обох статей бо діти до тринадцяти років виховувалися спільно і в число їхньої підготовки до дорослого життя входили їзда на конях, стрільба з лука, виготовлення самопалів, керування човном і володіння арканом.
У козацьких сім’ях панувала рівноправність статей і взаємна повага, та й в чоловічому середовищі насильство над умовно “слабкою статтю” було поганим тоном і нещадно каралося аж до страти. При цьому дівчина могла врятувати засудженого за будь-який злочин, якщо погоджувалася взяти його за чоловіка, покривши голову засудженого білою хусткою (численні історичні свідчення, в тому числі П. Надіхіна). Майно подружжя вважалося спільною власністю, і після смерті своєї другої половинки козачка мала право на його частину, а також довічну підтримку громади.
І в той же час за відсутності вдома чоловічої половини дружинам доводилося самим ставати на захист свого будинку і своїх дітей, тому крім іншої важкої роботи вони самі чудово володли зброєю і військовими навичками. Деякі з них увійшли в аннали історії як відважні бійці, готові дати фору будь-якому чоловікові. Так в 1609-ому шість тисяч козаків під командуванням Софії Ружинської взяли штурмом замок князів Корецький на Черемоші, сестра полковника Івана Дощу брала участь у Волинських походах як кіннотник, дружина Фастівського полковника Палія Феодосія іноді брала на себе військові обов’язки чоловіка, а 1642 році вісімсот козачок пліч-о-пліч з чоловіками билися в Азові проти турків.
З плином часу покоління козачок стали прикладом не тільки християнського милосердя, хранительки домашнього вогнища та родинних цінностей, незгасимого оптимізму, фантастичної працездатності в поєднання з красою, а й одними з перших представниць сучасного цивілізованого демократичного суспільства, отримуючи вищу освіту в навчальних закладах і курсах Європи, прищеплюють високі моральні цінності своїм супутникам життя і майбутнім поколінням українців.