Розкішний високоосвічений двір, що на півтисячоліття випереджав свій час, з літературними і музичними вечорами, відкриттям шкіл і бібліотек, активним релігійним життям, політичними контактами з усією Європою в доповненні розкішних банкетів з музичним супроводом. Її дитинство пройшло в епіцентрі всіх подій Ярославого великого двору, який відрізнявся прогресивними для початку другого тисячоліття поглядами на гендерну рівність.
Анна Ярославівна отримала прекрасну освіту, втім як і інші вісім дітей Великого князя Київського. У число її досягнень входило в тому числі знання п’яти мов, а також володіння навичками малювання, співу, знання історії та правил етикету.
При настільки активному зовнішньо-політичному житті Русі-України, як однієї з найбільших і найбагатших держав того часу, не дивно, що перші матримоніальні плани на зовсім ще юну княгиню почали будувати, коли дівчинці не виповнилося і десяти – до неї сватався швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але шлюб не відбувся по причині малолітства судженої.
З другою пропозицією руки і серця вже від діючого французького короля Генріха I посли прибули в 1044-му, але так і не отримали бажаного. І лише третя спроба французького двору породичатися з наймогутнішою династією київських князів увінчалася успіхом – в 1048 році українська княжна вирушила на зустріч нової батьківщини разом з багатим посагом, в число якого входила частина знаменитої Ярославової бібліотеки. 19 травня 1051 року в Реймському соборі Анна Ярославівна стала дружиною вінценосця і королевою Франції.
При майже незмінній відсутності Генріха I в військових походах практично на її плечах лежав тягар відповідальності за виховання дітей, часткового управління країною і двором. Причому вихованню спадкоємця престолу і його брата у вірі і науці Анна приділяла найпильнішу увагу. Не дарма її ім’я значиться у французькій історії як одного з перших просвітителів країни, а королі до Людовика XIV присягали в Реймському соборі на Київському Євангеліє, привезеному княжною з батьківщини (хоча деякі історики ставлять цей факт під сумнів).
Раннє вдівство та шлюб з лідером опозиції графом Валуа не додав чужинці популярності серед своїх підданих. Причому для Рауля Крепі це був другий союз, так що при живій першій дружині церква і суспільство його не визнали. Найцікавіше що в своїх скаргах покинута Елеонора де Валуа пише про французьку королеву як про “найчарівнішу, найкращу серед жінок Франції”. Анна була зі своїм невизнаним чоловіком до кінця.
При цьому, не дивлячись на офіційне регентство при неповнолітньому Філіпі I свояка покійного французького короля графа Болдуіна Фландрського, київська княжна підписувала документи разом з сином іноді кирилицею “Анна королева”. Кумедний факт, що породив легенду про неписьменності французьких монархів до Анни, полягає в збереженому документі за її підписом поруч з хрестиком на місці автографа французького правителя, правда оповідачи легенду не уточнюють, що останній належав малолітньому Філіпові I.
Днем її смерті вважається 5 вересня 1075 року, на згадку про що досі в цей день в заснованому королевою монастирі в Санлісі проходить поминальна служба. Могила ж видатної українки, котра назавжди залишилася найвідомішою королевою Франції, знаходиться за п’ятдесят кілометрів від Парижу в Етампі, але в сентиментальному українському фольклорі досі існує легенда про її повернення до рідного Києва на схилі віку.