«Іванна» повинна була стати черговим шедевром радянської атеїстичної пропаганди, за фактом такою і стала – лідер кінопрокату 1960-ого, п’ятдесят мільйонів перегляд за рік і звання лауреата Всесоюзного кінофестивалю в Мінську (друга премія). Команда режисера Віктора Івченка насолоджувалася безсумнівним успіхом, не дивлячись на заборону прокату в Польщі. А потім в життя режисера з «легкої» руки письменника Миколи Бажана з’явилася вирізка з італійського журналу «Чивільта католика» видавництва Ватикану, в якій було опубліковано спеціальне послання папи Іоанна XXIII з анафемою на фільм.
Не дивлячись на приховування даного безпрецедентного в історії кінематографа факту від знімальної групи (в союзі з його залізною завісою це було зробити легко), дуже скоро почалася низка трагедій з причетними до створення «Іванни» та їхніми близькими…
Першим під колесами тролейбуса потрапив макетчик картини, син художника-постановника фільму Олександра Юферова. Наступною жертвою стало подружжя другого режисера «Іванни» Любові Ілюшиної – вона загинула на очах у знімальної групи, а її чоловік, оператор комбінованих зйомок, помер від серцевого нападу. Потім були раптова смерть від невідомої хвороби дочки автора сценарію Володимира Бєляєва та загадкові обставини загибелі заступника директора картини Жигреєва. У підсумку за зовсім короткий період часу з життя пішло сім чоловік.
Але людині легше прийняти збіг трагічних випадковостей, ніж кармічне дію анафеми. Тому в прокляття мало хто повірив і в тому числі виконавиця головної ролі Інна Бурдученко. Приголомшливий успіх, сяючі промені слави і нова роль у фільмі Слісаренко «Так ніхто не кохав»… Донецькі комбіновані зйомки йшли за планом – три камери з різних точок буденно зафіксували два дубля пожежі з пробіжкою акторки. А потім сталася трагедія, коли під час третього прогону на Інну Георгіївну повалилися палаючі декорації, вона впала, її охопив вогонь. Піднятися актриса вже не змогла як пророцтві «згориш у вогні три рази».
І хоча спеціальна комісія визнала третій дубль непотрібним, врятувати померлу від 78% опіків тіла в Донецькому лікувальному центрі «Іванну» лікарі не змогли, хоча до лікарні стояли черги бажаючих надати кров і шкіру для пересадки. Було встановлено, що на актрису впала палаюча балка в момент, коли каблук її туфлі застряг між мостин. На момент смерті Інна була на третьому місяці вагітності. Незабаром її чоловік, досвідчений мотоцикліст, врізався в стовп і в повній свідомості зі словами «Знаю, ви мене чекаєте… Іду» пішов за нею.
Режисер-постановник, Віктор Івченко, зліг з інфарктом. Йому довелося прожити ще дванадцять років і померти в ростовській лікарні після чергового нападу – його літак терміново посадили в місцевому аеропорту, коли іменитому діячеві радянського кінематографа стало погано під час повернення до Києва після з пробних зйомок фільму «Інга». Але і після смерті папська анафема наздогнала його, коли його могила на Байковому кладовищі в Києві була сплюндрована підпалом вандалів.