Національний одяг – це символ гордості самоідентифікації людей, об’єднаних однією історією. Він неповторна як інтонація оборотів рідної мови, які можна лише увібрати з молоком матері, але не завчити механічно. Тим більше коли на створення одного шедевру йдуть довгі-довгі години, дні, місяці.
Українські традиції вишивки на одязі історики вбачають в перших стежках, що скріпляли частини шкур перших людей. Хоча фактично підтвердженим на підставі археологічних знахідок в скіфських курганах і опису їхнього одягу Геродотом можна вік вишиванки оцінюється десь приблизно в дві з половиною тисячі років. Причому елементи орнаменту кочівників зустрічалися аж до XХ століття.
За свідченням очевидців першої половини XV століття орнаментом з відмінними фарбами і візерунком регіону українці прикрашали не тільки сорочки, штани та спідниці, але так само верхній одяг, шапки і рукавиці. Причому для цього крім фарбованих ниток вовни, льону, конопель, шовку, вовни використовувалися ще комбінації з бісером, лелітками, черепашками, монетками. Більш заможні українці могли дозволити собі замість вище перерахованого дорогоцінні й напівкоштовні камені, перли, бляшки і нитки з цінних металів. І якщо був вплив традицій інших народів на культуру української вишивки, то був він мінімальним.
Вважається, що в процесі роботи майстриня зашиває у малюнок слова-обереги, допомогу в справах, захист від ворогів і щасливу долю для її носія. Причому в комбінаціях елементів, рослинному орнаменті, красивому переплетенні ниток ховаються цілі молитви, але необізнаний навряд чи їх прочитає – вони лише для обізнаних українців. Існують навіть символьні старослов’янська горизонтально-вертикальна і діагональна абетки та нумерологія.
Причому, згідно історично сформованих канонів, орнамент і техніка вишивки по регіонах України відрізняються при використанні основної колірної червоно-біло-чорної гами. Так якщо в жіночій вишиванці Сумщини та Донеччини були присутні троянди (причому у останньої малюнок більш щільний), то для Харківщини та Чернігівщини характерні грона калини – символу родючості; на Житомирщині, Вінниччині, Хмельниччині та Одещині малюнок відрізняється тонкістю ліній і великою кількістю дрібних деталей при мінімальному використанні чорного кольору; в узорах Полтавщини, Наддніпрянщини, Луганщини нерідко був присутній символ чистоти – волошка; на Буковині, Херсонщині та Київщині віддавали перевагу великому геометричного малюнка з безліччю повторень ромбів, а на Закарпатті, Львівщині та Гуцульщині чітко простежується поліколорна техніка в дрібному рослинно-геометричному орнаменті; мотиви Кіровоградщини робили акцент на гронах винограду як символі достатку, а кримчани робили акцент на великому симетричному малюнку в жовто-зеленій гамі.
Саме тому вишиванка – завжди для українців була і залишається не тільки предметом одягу як на свята, так і в побуті, але і священним даром, який власноруч вишивали довгими зимовими вечорами для своїх найдорожчих і коханих, а зберігали через покоління поряд із священними реліквіями роду.