Символ сонця, світу і кругообігу всього сущого на землі. Традиції його плетіння, згідно найоптимістичнішими припущеннями істориків, налічують до трьох тисяч років і зобов’язані своїм існуванням великим шумерам – прабатькам української нації. У ті давні часи він з шестикутної зіркою в центрі служив уособленням богині Інанне, покровительки сімейного вогнища, врожаю, військової перемоги і правосуддя.
Зміна поколінь і релігійних вірувань мало вплинули на невід’ємну складову символу вічності (недарма вінок зображений на саркофазі Ярослава Мудрого), адже кожен його елемент ніс сакральний зміст, в якому назавжди закарбувався код української нації. Віночок був частиною традиційних церемоній від обрядових до ритуальних, кожен зі своїм видом плетіння (налічується більше сімдесяти видів) і підбором елементів (квіти, стрічки, нитки), який повинен був кодувати майбутнє для персони, що його носила на добро, багатство і щастя.
Сама процедура плетіння від певного для кожного виду трав моменту збору займала не одну годину. Адже для кращого збереження зелені (швидко зів’ялий віночок був недобрим знаком) їх слід було витримати в спеціальному настої, а поєднання не тільки виражало потаємні думки і сподівання майстрині, а й служила для визначення соціального статусу власника (так блакитна стрічка була символом сиротинства, а чисто- біла – даниною пам’яті померлим).
Перший свій віночок донці одягала мама, яка з любов’ю вплітала в нього серед ранкової роси і співів ромашку як символ чистоти помислів і ясності розуму, а також м’яту для захисту від всіляких хвороб. Материнкою ж виражалася всеосяжна любов матері до своєї дитини, слугуючи свого роду молитвою-оберегом на всі випадки життя. Кількість видів трав в дитячому, сплетеному мамою символі сонця відповідав кількості повних років дівчинки, а з тринадцяти і до заміжжя дівчина плела його вже сама з інших складових, які символізували красу (калина), вірність (соняшник), чистоту (лілія) та розум (хміль).
У плетеному кільці на Івана-Купала завжди був барвінок для оберега безсмертя душі від злих духів (саме тому існувало повір’я, що якщо віночок тонув, то його господиню чекала швидка смерть, а якщо плив по річці – щасливе заміжжя). За звичаєм юнак мав виловити з ріки кільце саме своєї обраниці, для чого вона виділяла його серед інших певним, заздалегідь обговореним елементом – яскравою квіткою певного кольору або поєднанням їх. Вода ж була благословляючим фактором та зв’язною ланкою цього союзу.
Жнивний віночок з не зрізаних під час збирання врожаю колосків в переплетенні із маками та волошками урочисто покладався на голову найпрекраснішої з селянок. Потім вся урочиста процесія з хлопчиком, що ніс сніп жита, на чолі завітала на подвір’ї господаря, який брав дар з рук дитини із побажаннями наступного родючого року, на знак вдячності за що пригощав всю чесноту стравами і питтям.
Весільний віночок – особливо шанований український оберіг, який зберігався все спільне життя. Його плели в дів-вечір і основним його елементом виступав так само барвінок (хоча його нарізали в різних регіонах країни або у сусідів, або на родовій могилі з проханням пращурів про захист нового сімейного союзу). Крім того повний букет його повинні були складати дванадцять видів трав і квітів, серед яких домінантами виступали маки (врода і родючість), деревій (непокора). З інших атрибутів могли бути присутніми монетки, металеві бляшки, намистини і різнокольорові нитки.
Іншою складовою головного оздоблення з трав були стрічки, які впліталися від його центру починаючи з світло-коричневої – символу родючої землі, від неї з боків йшли золоті як сонячні промені, далі – зелені уособлення весняного пробудження природи і молодості, за ними сині нитки неба і річок, а закінчували фіолетовими (мудрість) та малиново-рожевими (багатство і достаток). Причому фата замінила стрічки лише за радянських часів.
Так що віночок – був невід’ємною складовою українського життя, як символ життя і вічний оберіг з малолітства і до самої смерті крізь все щастя і негаразди людського буття.