Корінна киянка, вона уособлювала собою ту українську тисячолітню жіночу сутність матері, бабусі, сестри, тітки… всерозумічу, всепробачаючу і таку рідну-рідну. Може саме цим вона з легкістю завоювала серця найнеподкупнішої та найщирішої глядацької ТВ-аудиторії — дітлахів. Її лагідний голос, що звучав з екранів мільйонів і мільйонів телевізорів чверть до дев’ятої вечора в один з будніх вечір та цілу годину по неділях, співоча українська мова і відсутність фальші (бо все йшло прямим живим ефіром, навіть без запису) зачаровували не тільки малечу, а й дорослих. Катерина Лозовенко — зірка українського телебачення 1970 — 1980-х років, яка виколисала разом із своєю помічницею, лялькою Катрусею, не одне покоління справжніх українців.
Народжена в повоєнному Києві зразка 1946 року Катеринка змалку була закохана в телебачення. Цілеспрямованості дівчинки можна було лише позаздрити — вона таки добилася свого: школа, театральний факультет в Карпенка-Карого… і нарешті дитяча кіностудія українського телебачення УТ-1 по його закінчені. Вчорашній студентці пощастило… вона прийшла на студію 1970-го і одразу потрапила в якості режисера «Вечірньої казки з Дідом Панасом», яка стала вже культовою і десятиліття збирала щовечора біля блакитних екранів мільйони.
Звичай вшанування 25 січня того, хто цілий рік невсипущими турботами піклується про мир, злагоду та добробут родині всі інші 364 дні на рік, охоронця домашнього вівтаря-вогнища, найнадійнішого помічника у всіх хатніх клопотах… був заведений пращурами ще в далекі прадавні часи. Іменини домовика святкую, коли зима вже лютує, але і до весни з її господарськими клопотами — рукою подати, коли вся сім’я ще разом під одним дахом (адже разом – тепліше). Він, ангел-охоронець домівки та відданий шанувальник коней, домовик, цього дня влаштовує собі вихідний, щоб господарі, хоч раз на рік, самі попіклувалися про себе.
Але не тільки про себе варто потурбуватися родині в день домовикового свята, «хазяїну» (як його ще кликали в народі) теж треба влаштувати гідний відпочинок — напередодні господиня мала святково прибрати хату, підготувати дрова-вугілля, щоб вогонь в печі протягом всієї доби не згасав (адже домовик, як звісно, живе за пічкою і дуже полюбляє вогонь та тепло), наварити солодкої каші-кути для винуватця події та лишити на припічку зі шматочком хліба в ніч на 25 січня.
Казково-мрійливий бичок, на хвості якого засинало українське сонечко, а на округлих боках – спочивали зорі, і місяць сяяв в його рогах, чудернацький жар-птах на квітучій гілці, киця на зеленій галявині, риба-щука в ополонці, вікно батьківської хати та малятко гойданий котиками… лагідна та все розуміюча тьотя Катя разом з хитруватим Дідом Панасом. Такі люблені в кожній українській оселі вони багато-багато років легким погойдуванням колиски та чистим, наче кришталеві води гірських річок, співом відправляли в царство солодких снів Морфея покоління і покоління українських дітлахів о дев’ятій вечора з екранів Українського телебачення-1.
Українська лялька Катруся, як незмінна помічниці тьоті Каті (телеведуча Катерина Лозовенко), за якихось п’ятнадцять хвилин один вечір по буднях (до дев’ятої в «На добраніч, діти») та цілу годину на вихідні (в «Катрусиному кінозалі») найбешкетливіших та неслухняних дітлахів перетворювала на зачарованих янголят. І запановували мир, спокій та тиша на цей час по всій українській землі. Адже лагідне українське слово, дотепні казки та національний колорит антуражу — це те, що говорило із самою душею діточок, яку не обдуриш фальшивою улеслево-солодкою мішурою брехні та лицемірства.
З прадавніх часів на українських теренах культ вогню був одним з найшанованіших, бо він міг карати і милували, дарувати життя теплом домашнього вогнища і забирати його руйнівними пожежами. Саме тому його вважали живою істотою, підкорити яку могли лише особливі непрості люди з їхніми зв’язками в потойбіччі.
Саме на 18 січня січня, коли за давніми віруваннями зима проходить пік своєї сили, щоб крок за кроком відступати в двобої з теплом, відуни, жриці та віщуни обох статей збиралися разом віддати шану священному дарованому самими богами вогню, який підтримує життя на землі протягом тривалого періоду холодів та надихає на продовження боротьби під час лихоманкових турбот господарського сезону. Місця їхніх щорічних зібрань вважались в народі замовленим, і шлях до них простим смертним був заборонений під страхом страшної покари порушникові і всьому його роду.
Активне торговельно-економічне життя в Україні, як невід’ємній частині тогочасного цивілізованого світу, вирувало в ті далекі часи, коли на світі ще не існувало ані світових релігій, ані сталих державних кордонів, ані законів та норм права як такого. І як би сучасні історики не хотіли представити ті часи темним беззаконням, в якому не було місця систематизованим сталим соціально-економічним відносинам, але насправді комерція та міжнародна торгівля процвітали вже тоді.
Так в ХI до н.е. на території північного Причорномор’я, на теренах панування кіммерійських племен для поліпшення товарного в обіг були введена грошова одиниця, назву якої історія не зберігла, на відміну від чисельних збережених українською землею її матеріальних втілень — вістря стріл з тупим чи закругленим кінцем, що унеможливлювало його використання по прямому призначенню в якості колючої зброї.
Батько Даждьбога-Сонця, який вдихнув життя у величний Всесвіт, саме він за віруваннями праукраїнців подарував людству окрім магії вогню золотий плуг, жорна, вміння сіяти-жати та хліб випікати, а також навчив ковальській справі і ввів моногамний уклад парування. Всемогутній першобог Сварог, який дванадцять космічних ночей (в земному літочисленні — 12 000 років) вів людство на шляху еволюції, щоб втомившись передати своїм дітям-Сварожичам опікунство над справами земними та небесними.
Хоч Отець всіх богів давно на заслуженому відпочинку після видгороження всесвіту від витівок великого Хаосу та створення всього існуючого на Землі, як дбайливий родитель він з височині свого Сьомого неба приглядає за своїми дітьми-бешкетниками, щоб періодично з усією батьківською суворістю карати їх за провину, щоб у подальшому вони, вже очищені від гріхів, постали перед людьми ідеальним взірцем для наслідування.
Парадно вбрані в каптанчики вони — одна з головних окрас святкового й урочистого українського столу. Недарма ж рецепт голубчиків, як однієї з найяскравіших перлин в короні традиційної української кухні, включено до реєстру нематеріальної спадщини країни. Адже вони є четвертою в списку страв обрядового столу головного українського свята — Святвечіра та Різдва Христова, не кажучи вже про весільні урочистості та свята родинного циклу.
От тільки на пісний стіл Святвечора голубці в давній Україні готувалися з поквашеної цілими голівками капусти та мали відповідну начинку – зажарену цибулевою чи цибулево-моркв’яною зажаркою відварену крупу (вівсяна, пшона, ячмінна, гречана, кукурудзяна), терту картоплю з грибами чи без, або їхню суміш. Загорнуті та складені в спеціальному великому, так званому «Весільному», глиняному горщику їх відварювали в підсоленому окропі десь пів-години (в іншому варіанті — запікали протягом двох годин в вершковому маслі). А на стіл подавали приправлені смаженою ж на олії цибулею, часником чи баклажанавою підливкою.
Не дивно, що в українську історію ім’я митця Олександра Корнійчука назавжди вписали не його літературні твори накшталт «Платона Кречета», «Богдана Хмельницького» та епопеї «Гибель ескадри» (хоча стосовно останньої – це доволі справедливо з урахуванням того, що ідея, сюжет та деталі останньої були ним поцуплені у Арнольда Кордюма і Вадима Охременка), а політичне пристосуванство з амплуа ярого пропагандиста диктатури пролетаріату та зіркова кар’єра в лавах комуністичної партії.
Народжений в сім’ї слюсаря депо станції Христинівка Одеської залізниці, однієї зарплатні якого в 1905-ому вистачало на утримання всієї сім’ї, він отримав непогану для того часу освіту: Дзендзелівська двокласна церковно-парафіяльна школа, Христинівська залізнична (з восьми років), Уманське двокласне училище, в яке поступив дванадцятирічним. Однак закінчити його хлопцеві не довелося – провчившись два роки, через смерть батька та події Визвольної війни він був змушений залишити навчальний заклад у 1919-му.
Рівно опівночі на восьмий день по Різдву під покровом ночі в примарному сяйві одних лише зірок на українські терени перша блискавка-вісниця весни, Маланка, приводить за руку свого молодшого братця, Василя, щоб провідати матінку Ладу-Землю, і в вечорі того ж дня піднестися до самих небес разом із своїм дядичком, Ярилом-Сонцем, подарувавши людям радість нового кола буття з його надією нового початку.
За довго до християнських часів (як мінімум в IV ст. до н.е.) українські пращури святкували 1 січня День народження красеня-Молодика, покровителя домашньої худоби, ототожнення працьовитості, відданості та кохання. Його рогатий символ, як оберіг від злих чар та магічний магніт для протилежної статі, носили в прикрасах-лунницях ще трипільці і скіфи, хоч і в сучасній культурі він займає свою ланку, як данина спадковості поколінь («Ти, Місяцю, ти, королю, і красна Маланка із тобою»).