Її справжнє ім’я для історії так і залишається загадкою – чи то Ольга, толі Настя, що з’явилися в творах українських і польських авторів XIX століття швидше плід фантазії, ніж реальність. Так що для всіх вона назавжди залишиться Гюррем (від перського «радість») або Роксолана – перша порушниця принципу султанського гарему «одна мати – одна дитина» (у неї з султаном було шість спільних дітей, правда батька пережив лише Селім, що став султаном і улюблена дочка Міхрімах) і засновниця столітнього «правління привілейованих жінок», коли політику мусульманської імперії робили матері і дружини чоловыкив-правителів.
Про її походження сучасники відгукуються досить скупо «русинка з народу, що живе від Карпат до Азовського моря» (французький посол Гуеллямо Пелісьє, 1540) і походить з роду «підлого попа з Рогатина» (член польського посольства в Стамбулі Самуїл Твардовський в «Великому посольстві», 1621). Однак існують припущення, що потрапила вона в султанський гарем після кримсько-татарського полону.
Прийняття ісламу дозволило Роксолані (ім’я з «Турецьких записок» посла Священної Римської Імперії Огьєра Гізеліна де Бусбека, 1589) після смерті матері султана Сулеймана I Пишного, не тільки стати вільною офіційною дружиною правителя Туреччини (фактично перший випадок в історії країни, де раніше дружинами ставали лише європейські принцеси або дочки вождів сусідніх племен), але і фактичної його співправителькою, яка вела переписку з європейськими королями і перськими принцесами (збереглося сім її листів написаних придворними писарями, деякі з особистим підписом Гюррем).
Статки Роксолани було величезним – п’яти тисяч дукатів на рік після народження первістка, сто тисяч на прикраси, придане в сто тисяч і збільшене до двох тисяч в день утримання, які вона заповіла на стамбульську мечеть Сулейманіє Джамі з лікарнею і їдальнею для бідних (раніше жінки мали право будувати храми лише в провінції). На її ж гроші з’явилися притулки для бідних в головних містах Османської імперії.
Причому кохання Сулеймана до його четвертої офіційної і першої в серце дружини було таке велике, що він за життя «після того як її пізнав, не захотів мати іншої жінки» за свідченням Тревізано, а після її смерті – дав клятву більше не одружуватися. Їх так і поховали поруч згідно бажання в мавзолеї тієї самої мечеті Сулейманіє Джамі з різницею три (за іншими даними шість) років, при тому що тіло султана довелося доставляти з Угорщини, де він помер під час свого військового походу 1566 року. За всі ці дивні для мусульманського суспільства речі місцевий люд вважав Гюррем відьмою ще довго після її смерті.