Манявський шедевр

Його дбайливо зберігали, на нього молилися, за нього боролися… а ще мандрував він більше, ніж деякі з смертних бережений небесами через всі негаразди трьох століть, в той час коли зникали і з’являлися країни, що номінально вважалися його господарями як фізичне втілення народної мудрості “життя минуче, а мистецтво – вічне”.

Духовними пращурами його можна вважати настоятелів Манявського скиту Йова Княгинецького та отця Феодосія, перший з яких відродив обитель, а другий – заснував при ній школу малярів, під крилом якої в кінці XVII століття зійшла зірка Йова Кондзелевича. Чернець родом з львівської Жовкви очолив її на запрошення настоятеля на час роботи над великим новим іконостасом для Хрестовоздвиженського собору.

Шестирядний іконостас розмірами 13м х 11м створювався талановитими учнями монастирської школи на чолі з Кондзелевича протягом 1698 – 1705 років. Причому сам майстер, на думку експертів, створив як мінімум вісімнадцять полотен зі ста його складових від двометрових до зовсім маленьких (в тому числі намісні образи “Успіння Богородиці” і “Вознесіння Христове”, “Архістратиг Михаїл” та “Архангел Гавриїл” на дияконських дверях, “Святий Іоанн Златоуст” і “Василь Великий” – на царських, придільні “Христос у Никодима” та “Спас нерукотворний”).

Після закриття Манявського православного скиту, його розкішний іконостас був перенесений в церкву розташованого неподалік села Богородчани, після чого за ним закріпилася назва Богородчанський. Однак у зв’язку із унікальністю техніки українського шедевру сакрального мистецтва на межі класичної візантійської техніки іконопису та західноєвропейських тенденцій кінця XVII століття, його перевезли до Відня, пізніше він змінив прописку на варшавську.

Після розпаду Австро-Венгер за підсумками Першої світової стараннями греко-католицького митрополита Андрея Шептицького Богородчанський іконостас був викуплений і перевезений до Львова, де він пережив ще одну війну ХХ століття і радянську окупацію, щоб витягнутим з фондів Львівського національного музею бути відреставрованим на початку нового тисячоліття місцевою філією Національного науково-дослідницького реставраційного центру України для часткового показу в експозиції.

30-09-2019 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Поділитися в FacebookДодати в TwitterДодати в Telegram

Коментування цієї статті закрите.