Колись неприступна твердиня на гребені гори, за яку боролися тисячні армії, вшанувати своєю присутністю її вважали за честь найтитулованіші особи Європи, а віддати життя – прості смертні. Та все його бурхливе життя багате радісними і трагічними, сумними і романтичними подіями завершилося в одну сумну ніч. Хустський замок.
А почалося все з призначення в 1755 році нового коменданта австрійського гарнізону, розквартированого на території фортеці – Петро Горвата, який став останнім справжнім господарем замку на цілих одинадцять років, останнім хто намагався відродити колишню величини замку, хоча б у рамках наявних у своєму розпорядженні коштів.
І замок, може бути, відповів йому взаємністю, пішовши у світ тіней слідом за своїм останнім комендантом через три дні після його кончини – 3 липня 1766 під час сильної грози декілька блискавок потрапили у порохові склади, розташованих в різних частинах Хустського замку, і твердиня Мармарошу припинила своє існування.
Зараз на Замковій горі високо над Хустом височіють прямовисні стіни, як і раніше захищаючи хиткий примарний спокій Карпат.