Чито легенда чи бувальщина – про те напевно вже не скаже ніхто бо більше тисячоліття минуло з тих давніх часів, коли князь Київський Володимир Святославич обирав віру для всієї своєї землі Русі-України. Довгий час “Синопсис” його панагеріста Інокентія Гизеля, в якому науковці вбачають архімандрита Києво-Печерського монастиря, вважався за одну з найдостовірніших історичних посібників тих часів, але зараз з’являється все більше сумнівів у реальності і правдивості викладених ним подій, хоча хто знає…
Велика країна, що пролягла від Сяну до Дону, в духовному плані не була єдиною перед викликами, що готувало їй майбутнє. Тому за легендою призвав до Києва князь представників основних світових релігій, щоб обрати серед них єдину для об’єднання всього руського народу.
У скороченій формі мусульманство у викладенні його болгарських представників виглядало як “багатоженство, обрізання та заборона на свинину, алкоголь”, що дуже влаштовувало київського правителя славнозвісного як великого любителя дамського полу із власним кількасотенним гаремом по першому пункту, але на заваді ставав останній – бо “Русі є веселощі пити, не можемо без того бути!” Та й в мечетях тих часів, як свідчили споглядачі, було брудно та печально.
Посланці папи римського наполягали, що Русь – це Європа: “Земля твоя як земля наша, а віра ваша – не як віра наша”, але посланці в католицькі землі повернулися до Володимира з сумними звістками, що в тамтешніх храмах вони не знайшли краси, як і благочестя в службах.
На пропозицію хазарів прийняти іудаїзм після довгих розповідей про бога Авраамова, Ісаакова та Якова Володимир поставив доречні питання: “А де ваша земля?” та “Як ви можете просити нас прийняти віру вашу, якщо сами признали, що прогнівали бога і він розсіяв вас по землі?”
Красномовний грецький посол від імператорів Василя і Костянтина яркими фарбами намалював в уявлені українського правителя євангелістські історії та картину православного служіння, що підтвердили княжі посли після відвідань Царгороду з його пишними церквами та розкішним прийомом у візантійців. Останнім же аргументом на користь православ’я для Володимира буцімто було хрещення бабки-покійниці, княгині Ольги, яка в народі мала надзвичайний авторитет та славу найрозумнішої людини.
В літописі описано все гарно, але лишається питання “Чому у випадку добровільної згоди на прийняття православ’я, Київський князь вирушив на греків війною в 987-ому?”