Московитське прокляття однієї сім’ї

Звичайна сім’я полтавського візника Василя Павловича Петлюри — дружина Ольга Олексіївна, вісім діточок, два будинки (один по Загородній 20), до десятка робочих коней… Але доля не дуже балувала її своєю прихильністю, одне за одним збираючи безжальною рукою їхні життя в снопи своєї жниви.

Старший з синів, Федір Васильович, котрий приймав активну участь в Українській революційній партії, загинув за нез’ясованих обставин в 1907-ому, батько помер за два роки – це були перші жертви. Потім будуть Перша світова, більшовицький переворот, оскаженілий люмпен на українській землі — старша, Єфросинія, подалася в монастир в 1918-ому, де і загинула під час руйнування червоними атеїстами її обителі; мати померла через рік; за незрозумілих обставин померла сестра Тетяна, дружина власника свічкового заводу… Самого яркого представника роду, головного отамана Української народної республіки, Симона Васильовича Петлюру на замовлення чекістів вбив у Парижі єврей Самуїл Шварцбард.

Фактично на кінець буремних 1920-х в живих зі старшого покоління Петлюр перебували лише Олександр Васильович, полковник армії Української народної республіки, якому пощастило емігрувати до Канади та дві його сестри, Марина та Феодосія, котрі лишилися у Полтаві. Саме доля останніх найбільш печальна бо їм довелося обличчям до обличчя стикнутися з кривавою тиранією плебсу, що захопив владу на українській землі із зброєю в руках, безмежно жадібного та безжального.

Перший раз Головне політичне управління (а як інакше могло бути при такому знаменитому братові) арештувало сестер Петлюр ще в 1924-ому, реквізувавши їхнє житло як приватну власність на користь радянського союзу. Якимсь дивом в той раз вони швидко вийшли з комуністичних катівень неушкодженими. Ще більшим щастям стало повернення одного з родових будинків, того самого по Загородній 20, у пожиттєву власність (офіційно в 1927 году).

Ведучи усамітнений, майже чернечий, спосіб життя вони давали притулок та їжу таким же жертвам радянського режиму, які в межах атеїстичної боротьби були вигнані із закритих ним православних монастирів. Доля подарувала їм ціле десятиліття відносно спокійного життя. Аж доки окупаційна московська влада не видала “цілком таємний” наказ НКВС за номером 00447 “Про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів” від 30 липня 1937 року з обов’язковими лімітами на кількість вбитих та засланих.

Тим часом в Полтаві з’являється такий собі столичний ділок від нової влади Адріан Петерс-Здебський, призначений на голову місцевого НКВС, який розкрутив маховик каральної машини у всю міць. Його дуже обурило, що Марина с Феодосією та племінником своєї сестри Маріамни, Сільвестром Скрипником, досі живуть в місті, і не абиде, а у власному будинку з правом пожиттєвого володіння.

Однією з перших его жертв, як колишній парафіяльний священник Жоржівців, став Сільвестр, якому 3 серпня 1937 року інкримінували родовий зв’язок із Семеном Петлюрою, брата в Польщі та “систематичну контрреволюційну діяльність” (до того він вже був позбавлений виборчого права, зарахований до тилового ополчення і три місяці перебував в слідчому ізоляторі). Після трьох місяців виснажливих допитів 1 листопада 1937-ого отець визнав вину по всіх звинуваченнях. Особлива трійка НКВС у Полтавській області 19 листопада того ж року засудила його до розстрілу з повною конфіскацією майна В той же день вирок виконано.

За звинуваченням у “активній націоналістичній контрреволюційній діяльності” 29 жовтня 1937 року арештували Феодосію, а за два тижні і Марину. Голослівним “свідком” обвинувачення виступав якийсь Микола Радик, вчитель з місцевих, який дав свідчення, що сестри жалілися на радянську владу за придушення України та її народу через мовні утиски, Голодомор та реквізацію майна.

Його свідчення, майже слово в слово повторені на обох сестер 15 листопада 1937 року, стали приводом для очної ставки наступного дня. Причому якщо Феодосія повністю визнала свою провину, то Марина стійко стояла на своїй невинності, хоча це їй мало допомогло.

Один допит — і за обвинуваченням у “зраді батьківщини” та “антирадянській діяльності” та ж Трійка засудила сестер Петлюр до страти через розстріл з повною конфіскацією майна. Вирок був приведений у виконання вже за три дні, 19 листопада 1937 року. Через п’ятдесят два роки (11 травня 1989 року) племінник Петлюри та дві його сестри будуть реабілітовані прокуратурою Полтавської області.

05-04-2020 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.