Людям притаманно дуже строго судити інших, котрі не вписуються в соціальні рамки умовностей суспільства і відрізняються від інертної більшості. На того, хто відрізняється, одразу вішається ярлик ексцентрика з підозрілим присмаком таємниці, а навколо дуже швидко формується майже фізично відчутний ореол з пікантними і жахливими подробицями, які представники “правильно” світу передають один одному напівшепітом трошки тремтячими губами в суміші манірного зверхнього презирства та справжнього захвату сенсації.
Він був не такий, як типовий представник вищого класу Східної Європи кінця XVIII — початку XIX століть з його безліччю неписаних безглуздих правил життєвих дрібниць від зачіски до часу появи на людях та набору пристойних фраз на всі випадки життя. Він мандрував всією Євразією, знав вісім мов, написав багато праць в різних сферах науки та техніки, започаткував українську археологію та етнографію, але саме за це від своїх сучасників був нагороджений призирством. Ян Непомуцен Потоцький – письменник, історик, етнограф, археолог, географ, соціолог, публіцист, редактор, видавець, бібліограф, мандрівник.
Сама зовнішність графа одразу натякала на його винятковість – тільки йому вдавалось одночасно бути і охайним, і недбалим, при цьому зовсім нехтуючи вимогами тогочасної моди. Як натхненна людина науки він вкрай рідко знаходив час на перукарню, так що пасма падали нижче плечей, а потім в одну мить він хапав ножиці, і ось весь вищій світ сміється з його зачіски, позбавленої будь-якої симетрії та стилю. Доповнювали цю красу легка кривобокість та бліде витончене лице з палаючою блакиттю очей.
Крім того гідний антураж його загадковості додавали одвічні супутники Яна — турецький велетень, секретар-єврей та улюблений пес та карета книг, що прямували за ним у всіх його чисельних поїздках. А ще замріяно-розсіяна до курйозів поведінка, періодичне усамітнення від світу в українській глибинці під охороною кремезних козацьких загонів, нехтування всіма правилами аристократичної поведінки та спілкування з усіма цікавими йому верствами населення (включно селян, що зовсім move ton)…
Плітки довгим шлейфом прямували за графом Непомуцен після кожного виходу в світ — йому приписували всі пороки цього світу від інцесту з кузиною (не покрові) та тещею (яку він по життю уникав) до масонства (хоча на справді цім грішили його тезки з сім’ї Потоцьких). Навіть після розлучення, втративши велику частину своїх статків і потерпаючи в боргах він раціонально обмежив себе у тратах, погасивши їх усі, і при цьому знаходячи сили на допомогу іншим людям науки — не дарма ж Юліус Кляпрот назвав на його честь архіпелаг у Жовтому морі.
Ян Потоцький жив десь на тонкій межі атеїзму в релігійні часи, пріоритету науки в суспільстві аристократичних привілеїв, доброти в світі жадібності та деспотизму, а загадкова смерть лише ще більше демонізувала його постать, так що в його сім’ї ще півтора століття дітей не називали ім’ям Ян. І лише на світанку третього тисячоліття життя графа Потоцького в ім’я знань знайшло гідну оцінку через призму результатів тих двадцять вісім великих наукових праць, частина яких стала фундаментальною в різних сферах знань.