Куточок тиші серед бурхливого моря курортного міста Ялти, де навіть у самий спекотний літній полудень віє прохолодою від будівлі Вірменської церкви , що відбиває сонце і вселяє спокійне умиротворення своїм величним виглядом.
Його відокремленість і тиха величі, як все непізнане, викликає незрозумілий трепет, а часом і животрепетний холодок біля серця. Ну як такої будівлі не огорнути себе легендами, нехай вони зовсім і не мають відношення до дійсності.
Так згідно з однією з них церква на тінистому схилі Дарсана — це сльоза могутнього і багатого бакинського нафтопромисловця Погоса Тер-Гукасяна (Павло Йосипович Гукасов) в пам’ять про свою передчасно померлу від сухот дочку – улюбленицю батька. А незабаром фамільна усипальниця у підніжжя храму, буцімто, прийняла в свої обійми і двох братів дівчини, перший з яких загинув за нез’ясованих обставин, а другий – покінчив життя самогубством програвши у карти значні гроші.
І нехай це лише легенди, але іноді від легкого шереху листя в тіні біло-жовтої будівлі Вірменської церкви раптом чомусь завмирає серце, а чуйне вухо так і намагається вловити ледь чутний шепіт тих, кого давно немає на цьому світі. І нехай ця легка магія – лише ілюзія, але від цього вона не стає менш чарівною.